Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.
Ми їхали в Тульчин, надивившись на красу Немирова, наслухавшись оповідань нашого гіда і його віршів, які він нам читав. Але ми знали, що попереду на нас чекає столиця так званого «Потоцького королівства» — Тульчин.
Оскільки саме місто Тульчин має дуже цікаву історію і архітектурні об’єкти, (та і побували ми там тричі), я розповім окремо про палац Потоцьких і пізніше окремо про сам Тульчин. Отже — Палац.
Величезну територію навколо палацу оточує огорожа, яка чудово збереглась.
Розмах дійсно вражає. В’їжджаючи в Тульчин, дорога сама веде до палацу — їдеш повз один з величезних корпусів, повертаєш на ліво і відразу бачиш красиву огорожу, яка дивовижним чином збереглася. Хоча, судячи з нижнього фото, самі ворота все ж виглядали інакше. Через них потрапляєш на грандіозну площу, облямовану бічними крилами палацу. А в центрі — головний корпус. Один захоплений відвідувач написав — «Порівняння з Версалем приходить в голову просто саме собою» — не знаю що тут від Версалю, як на мене, нічого. В усякому разі зараз, може раніше було більше схоже. Але від цього воно ще краще! Своєрідність нікому не заважала. Подільська столиця Потоцьких вдалася на славу. Оцініть…
Стара фотографія дороги до палацу, і видно ворота,відмінні від сучасних. Вулиця називалась Палацовою…
Фотографія 1870-х рр. зроблена Жаном Ксав’є Раулем, від палацу в бік собору. Зверніть увагу — ніякої практично огорожі не було.
Ось і він!
Тульчинський палац. Акварель Йозефа Ріхтера, 1835
Центральний корпус
У всій красі. Яка збереглась
Ліве (вгорі) і праве крило.
Схожий вид Тульчина на малюнку Наполеона Орди, 1871
Muzeum Narodowe w Krakowie; www.zbiory.mnk.pl, MNK III-r.a-3042
Тут проходили розкішні бали за участю Світлішого князя Потьомкіна і польського Короля Станіслава-Августа, гуляв по парку Пушкін, ну і проводили довгі зимові вечори Станіслав Щенсни Потоцький з улюбленою Софією… Пам’ятаєте його? По Немирову… Але давайте по порядку. Перша згадка про Тульчин відноситься до 1607. У документі Львівського магістрату від 3 липня 1648 згадується виникло тоді королівське укріплення Речі Посполитої під назвою Нестервар, потім, після завоювання цієї місцевості турками, що перетворилося в Нестервар-Турчин, а пізніше в звичний нам Тульчин. Втім, це всього лише одна з версій походження назви Тульчина. Першим власником цього місця був Войцех Станишевский, саме він згадується в тому самому люблінському судовому акті 1607 року. Але вже в 1609 містечком володіє вінницький і брацлавський староста Валентин Калиновський і при ньому Нестервар вже називається Тульчином. Калиновськиі будують фортецю у своєму новому володінні на березі річки Сильниця, вона поступово обростає містечком. В цей час Тульчин входив у Брацлавське воєводство Польського Королівства.У 1620-му під час битви з турками при Цецері Валентин Калиновський (Kalinowski) і його син Войцех загинули. Сини, що залишилися, Адам, Єжи і Мартин розділили батьківські землі між собою. Тульчин дістався Адаму Калиновському. Адам Калиновський (Adam Kalinowski) в 1630 році побудував тут замок, костьол і монастир, а завдяки європейським купцям Тульчин став видатним торговим центром Поділля
Панорама палацу. Ліва напівкругла галерея не була у такому вигляді. Це фото шоп, нажаль.(Не мій:-)
«Складова частина видатного палацового ансамблю пори класицизму на Україні, створений французьким архітектором Лакруа. До складу ансамблю, окрім палацу, входять театр (перебудований), манеж, стайні (не збереглися), турецька лазня, оранжерея, службові і інші будівлі. Частина споруджень маєтку була обернена на вулицю і входила в систему забудови міста. До палацового ансамблю приєднувався парк, створений у 80-і роки XVIII ст. (не зберігся). У композицію парку, названого власником «Хороше», де переважали італійська тополя і сосна, була включена система ставків і каналів. Парк прикрашали альтанки, фонтани, скульптури. Палац у стилі раннього класицизму складається з головного двоповерхового корпусу і двох двоповерхових флігелів, розташованих у вигляді букви «П» і сполучених одноповерховими напівкруглими галереями. Головний фасад акцентований лоджією, що несе десять колон великого іонічного ордера. Фасади флігелів триосеві. По центральній осі — арки проїздів (у західному флігелі закладена), підкреслені шести-колонними портиками великого тосканського ордера (окрім зовнішнього фасаду західного флігеля). У тимпанах останніх – горел’єфні композиції з мотивами військових атрибутів. Бічні осі — входи у будівлю акцентовані чотирьохколонним і портиками-ганками. Біля південного торця східного флігеля — руїни корпусу кухні, що раніше примикав до будівлі. Планування палацових приміщень анфіладне. Архітектурне вбрання інтер’єрів не збереглося, за винятком вестибюля головної будівлі, розкішні сходи якої ведуть на другий поверх, де були розміщені парадні зали. Перекриття плоскі. У 1975 р. розпочаті реставраційні роботи»*.
*4-томник «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» под редакцией Жарикова: том 2, стор.30
Напівкруглі галереї. Ліва закладена і перед нею навалені капітелі колон, а у правій як ви розумієте,оранжерей також нема. На жаль, вже у 2009 роцi ліва галерея була повністю розібрана, зараз там порожньо. Можливо її побудують на цьому місці заново. Будемо сподіватися..
Ліва галерея на фрагменті акварелі Наполеона Орди, фрагмент. 1871.
План галереї палацу. друга половина XIX століття
Лівий бічний корпус стоїть зруйнований
Ліве крило Тульчинського палацу. 1900-й рік.
Правий боковий корпус — носить сліди активної діяльності по відновленню, але на жаль в такому ось точно стані він стоїть уже багато років. Боюся, скоро потрібно буде відновлювати відновлене.
Ще кілька років тому над цим входом був барельєф. Зараз нема. Сподіваємося що він на відновленні.
(Фотографія не моя).
Праве крило палацу, приблизно 1900-й рік.
Перед палацем – величезна площа. Очевидно раніше вона була вирішена на французький манер з регулярним садом.
«Пам’ятники містобудування та архітектури УРСР» пишуть що ось ця прибудова на торці лівого флігеля. – «руїни бувшої кухні». Можливо мова йде про цьому бічному криліцілком.
Та рід Калиновських поступово втрачав свій вплив і їх володіння переходили у власність інших родів. У 1729 році містечко перейшло до могутнього роду Потоцьких. Вже знайомого нам (по Немирову) Станіслав Щенсни (Фелікс) Потоцький (Stanisław Szczęsny Feliks Potocki herba Pilawa (Srebrna)) володів Тульчином з 1772 (після смерті батьків) року. Він був одружений тоді на Йозефині Потоцькій-Мнішек (Józefa Amelia Wandalin-Mniszech h. Kończyc) — пам’ятаєте Царицю Російську, яка не вдалася, дружину Лжедмитрія? Далека родичка. Це був його другий шлюб. Його перша дружина, Гертруда Комаровська (Gertruda Komorowska h. Korczak) — бідна шляхтичка, яку він покохав вісімнадцятирічною і в таємниці від батьків, що опирались їх шлюбу, одружився на ній ( 26 грудня 1770). З цим одруженням пов’язана жахлива історія. Батько графа, Франтишек Потоцький, (Franciszek Salezy Potocki h. Pilawa (Srebrna)) дізнавшись про це весілля, розлютився, наказав таємно викрасти юну дружину сина і заточити її в монастир. Під час викрадення дівчина безглуздо загинула: віз викрадачів по дорозі зіткнувся з обозом чумаків, і Гертруда, привертаючи увагу, підняла крик. Щоб заглушити його, викрадачі закидали її подушками, ненавмисно задушивши нещасну. Гертруда в цей час була вагітна. Її труп кинули в ополонку і його виявили тільки навесні. Батьки дівчини зажадали суду, але всесильний Францишек «зам’яв» справу. Детальніше про цю історію можна прочитати тут . Станіслав, дізнавшись про те, що сталося, намагався накласти на себе руки. Через три роки батьки підшукали відповідну наречену — не настільки чарівну і витончену, як була Гертруда, проте вона була дуже знатна і неймовірно багата. Правда, нещасну Гертруду граф згадував усе життя. Створюючи «Софіївку» (на честь своєї вже третьої дружини, знаменитої Софії де Вітт), він наказав на згадку про неї встановити два символічні камені, один з яких схожий на мертве тіло, а другий — на інше тіло, скорботно розпростерте над першим; композицію назвали «Могила Гертруди».
Станіслав Щенсни (Фелікс) Потоцький
У 1772 році Щенсни почав будувати тут свій грандіозний палац, перевівши столицю «Потоцького Королівства» з Кристинополя (нині Червоноград Львівської області) сюди. Палац і все володіння повинні були відображати всю могутність і славу роду Потоцьких. Він був побудований за проектом французького архітектора Лакруа в стилі палладіо — головна двоповерхова будівля палацу сполучена з великими бічними флігелями напівкруглими галереями. Колись в них були розкішні оранжереї. Інтер’єри оформляв модний голландський дизайнер Меркс. У палаці була бібліотека на 17 тисяч томів, багата картинна галерея — усі багатства були вивезені ще до революції нащадками Потоцького до Парижу. Над палацовим парком (після революції вирубаним) працював П’ер Лепро. Станіслав назвав це диво паркового мистецтва російським словом «Хорошо» — парк «Хороше». Його гідротехнічні споруди проектував Метцель, творець парку «Софіївка» під Уманю. Тут був дивовижний фонтан і багато дерев. Потоцький обожнював пірамідальні тополі і наказав привезти з Італії близько мільйона їх саджанців, які розсадив по усіх своїх маєтках..
Події в Рейтані (розділ Польщі) На передньому плані — Станіслав Щенсни Потоцький (ліворуч з блакитною стрічкою) і Ксаверій Браницький (витягнув руку). Ксаверй Браницький, до речі, батько відомої Єлизавети Ксаверівни княгині Воронцової, дружини Світлішого князя Воронцова, губернатора Новоросії і одній з таємних муз Олександра Сергійовича…
Картина работи Яна Матейко.
Поляки дуже не люблять Станіслава Щенсного (Щенсни по-польськи — Щасливий) — ще б пак, адже він був вірним російській службі! Він перейшов на сторону Росії в усіх питаннях. Тому у більшості джерелах ви знайдете про нього відгуки, що він був майже божевільним. Ну а як же поляк при тямі міг стати росіянам вірнопідданим?). Потоцький дуже піклувався про селян своїх величезних маєтків, звільнив їх від орендарів, не вимагав більше одного дня панщини; знайомий з садівництвом, він беріг ліси, розвів нові сорти хліба, фруктові сади, поліпшив породу худоби. В той же час, Потоцький не соромився статками збільшувати свій стан: сусідні маєтки він охоплював тяжбами, і судді не сміли вирішити інакше, як в його користь. Незлічене багатство своє він подвоїв. Хижацтво його закінчилося зі вступом краю під російське володіння. У Тульчин до Потоцькому приїжджав польський король Станіслав-Август Понятовский, (Stanisław August Antoni Poniatowski h. Ciołek) на честь чого були звільнені з-під «кріпості» селяни в радіусі 8 км від маєтку, а перед входом встановили пам’ятну колону. Незабаром і Світліший князь Потьомкін (Prince Potyomkin) відвідав воєводу (Король Польський Станіслав-Август призначив Потоцького Воєводою Російським) в Тульчині і зачарував його своїм привітним поводженням. У 1787 р. Імператриця Катерина відвідала Київ; туди поспішили польські магнати, Щенсни явився оточений величезною свитою і пишно жив тут. Імператриця, за словами Костомарова, прийнявши Потоцького, відразу зрозуміла, «що з цієї особи, пихатої і зарозумілої, але в той же час прямою і сердечною, бідною розумом і багатою маєтками, можна усе зробити, якщо приголубити»; вона йому сказала: «На Вас, ні на кого іншого я покладаю надії на порятунок Польщі». Поетична і любляча душа Щенсного захопилася величним образом Катерини. Тоді ж він остаточно прилучився до російської партії. Багатого Станіслава-Фелікса звинувачували, можливо несправедливо, в прагненні до корони. Без особливих розумових дарувань, тілесно хворобливий, гордий і честолюбний, але щирий — він мало годився у вожді партії, зневажаючи хитрість і пронозу..
Так Тульчинський палац виглядав приблизно в часи Олександра Сергійовича. Може це він стоїть там, зліва?)
Гертруда Комаровська
Йозефина-Ганна Вандалин-Мнішек
Проте чи не головніше за політику в житті Станіслава була … любов. Історію з Гертрудою ви пам’ятаєте. Друга дружина, графиня Йозефа-Амалія (Jozefa — Amalia), єдина дочка Юрія-Августа-Вандаліна Мнішека, (Jerzy Wandalin August Mniszech z Wielkich Kończyc h. Kończyc) Великого Коронного маршалка, і графині Марії-Амалії-Фридеріки Брюль (Maria Amelia hr. Brühl), народилася в 1752 р.; вона мала незвичайний художній талант і працювала під керівництвом Антона Альбертранда. Одна з її робіт знаходиться в костьолі ксьондзів в м. Варшаві. У 1792 р. вона стала статс-дамою при Катерині Великій. Проте будучи в 1788 році у Варшаві він зустрічає тут російську «емісарку» Софію де Вітт ((Zofia Czelicze)) і шалено в неї закохується. Пройдуть роки, вони стануть жити відкрито, він намагатиметься розлучитися, розлучити її з чоловіком. Помре його друга дружина Йозефина (1798, в Петербурзі) і він врешті-решт викупить Софію у генерала де Вітта за 2 мільйони польських злотих і одружиться на ній. 17-го квітня 1798 року біля Тульчина здійснився шлюб Софії Костянтинівни Вітт, з її старим коханим. Влаштувавшись в Тульчині з Софією, Потоцький продовжував задовольняти усі її примхи. В цей час і був задуманий парк в дар Софії. Створивши його, Потоцькі оселилися в Умані; величезний сад, на честь своєї третьої дружини, назвав «Софіївкою» . І деякий час навіть буде щасливий….
Софія де Вітт
У тих корпусах, які вважаються відреставрованими, вже вальться карниз. Та, судячи по капітелям колон, робота триває?
Але щастя було не довгим — незабаром йому довелося пережити величезну особисту трагедію — зраду своєї коханої дружини, причому не з ким-небудь, а власним сином, Єжи (Юрієм, Jerzy Szczensny Potocki herba Pilawa (Srebrna)) (1776-1809) від Мнішек ! Він сам «застукав» їх … Це в загальному і звело його в могилу. Помер Станіслав в Тульчині в 1805 році у віці 63 років. Це вже початок кінця Потоцьких. Похорони його були урочистими. Труна з тілом була покладена в костьолі і залишена на усю ніч. Невідомі зняли з покійника мундир, забрали усі ордени і коштовності, а абсолютно голе тіло поставили і притулили до стінки, поруч був приколений клаптик паперу з написом «за зраду батьківщині».
Юрій (Єжи) Потоцький, був як би зараз сказали, гламурний до мозку кісток. Вів абсолютно одноманітне життя, в основному в Петербурзі, яке складалося виключно з задоволення і розпусти. Він став у Тульчині повновладним хазяїном. Чотири роки тут панували розпуста, пияцтво, карти і ін. Ну, так говорять — я зі своєю свічкою не встиг…) Програно було 13 мільйонів рублів. Софія, мачуха, яка віддалась йому, наполягає на його поїздці за кордон, щоб він зайнявся лікуванням. У своїх листах Юрій пише про кохання і просить вислати гроші. Софія виконує його прохання і просить схаменутися, але туберкульоз, ревматизм і врешті венерична хвороба забирають в 1809 році Юрія в могилу. Шматки тіла розкладалися і відпадали, ніхто йому допомогти не міг. Софія дуже болюче сприйняла цю смерть
Єжи (Юрій) граф Потоцький
1776-1809
портрет роботи Лампі-молодшого
Маєток переходить до сина Станіслава і Софії, Мечислава (Михайлу) Станiславовича Потоцького (Mieczysław Franciszek Józef Potocki h. Pilawa (Srebrna)) (нар. 12.11.1799, у Тульчинi — пом. 26.11.1878 у Парижi). Але цей хлопець був гірше свого звідного брата — у нього був серйозний конфлікт з матір’ю із-за розділу батьківського майна, причому його старший брат Олександр Феликсовiч (Aleksander Potocki h. Pilawa (Srebrna)) був на стороні матері. До речі в Одесі, Олександру належав палац на Софіївській вулиці, будинок номер 7, пізніше конфіскований за його участь в польському заколоті 1831 року і відтоді відомий як «Архирейский будинок». Конфлікт з матір’ю дійшов до такої міри, що в 1820 році вона опублікувала маніфест в Брацлавському земському суді. У ньому вона заявляє наступне:
«Мечислав, її син, не є законним спадкоємцем Станіслава Потоцького, її чоловіка, а син Караколлі, венеціанського розбійника, який у її поїздці [разом з чоловіком] по чужих краях під час відпочинку [в лютому 1799 в Італії] напав на її виїзд і згвалтував її. А тому, як незаконного спадкоємця Станіслава Потоцького. Мечислава Какрраколлі слід позбавити маєтки і передати його для розділу законним спадкоємцям «.
Мечислав в своєму маніфесті нагадав матері про її репутації і сказав що якщо він і не син Потоцького, то той все одно визнав його законним спадкоємцем. Далі починається просто якісь моторошні середньовічні пристрасті — в 1826 році Мечислав влаштував пожежу у тому самому Брацлавському суді, щоб це маніфест матері знищити. Потім він запросив до себе в Тульчин чиновників, які займалися розслідуванням цієї справи, троє з яких померли несподівано через кілька годин після від’їзду з Тульчина. Того, хто за його дорученням спалив архів у Брацлаві, Мечислав також розпорядився вбити. Жах.
Після відповідного маніфесту Мечислава Софія прибрала його ім’я зі свого заповіту. Примирити їх намагався навіть Імператор Олександр I, але безуспішно. Тоді, щоб надоумити молоду людину, його відправляють в гвардію. Проте там він довго не затримується. Мечислав був не щасливий в шлюбі. Його перша дружина була Дельфинія Комар (Delfina Komar h. Korczak) (1807-1877), вона була до біса приваблива і … щедра на любов. Вона двічі народила йому дітей-калік. Зради дружини довели Мечислава до рукоприкладства. Сам Мечислав, будучи в Одесі (1829) закрутив любовну інтрижку із заміжньою красунею Меллер-Закомельскою і втік з нею в Тульчин. Микола I звелів Меллер-Закомельску відправити до монастиря в Херсон а Мечислава вислати у Вороніж. У тому ж році Мечислав поїхав у Францію. Під час польського повстання 1831 він був у Франції, але ніяких зносин з повсталими начебто не мав. Незабаром він був вимушений повернутися в Тульчин. Йому вдалося розвестися з Дельфиніеєю (1843), він призначив їй пенсію в сто тисяч франків. Пізніше вона стала музою Шопена… Мечислав у своєму палаці завів гарем з місцевих дівчат, причому утримувались вони нібито в підвалі, де була обладнана в’язниця. Після того, як вони йому набридали, їх нібито топили в ставку парку «Хороше». Легенда?.
Граф Мечислав Потоцький
З зiбрання замку Монтрезор.
У лютому 1844 він одружується другий раз на Емілії Свейковській (Emilia Świeykowska h. Trzaska), яка народжує йому сина Миколу Щенсни (Mikołaj Szczęsny Potocki z Podhajec h. Pilawa (Srebrna)) (1845-1921), причому за це Мечислав обіцяв їй мільйон злотих, або навiть два. Однак та ж історія — дружина нібито зраджує йому з доктором Леруа. За іншою версією, після року спільного життя вона не витримала його жорстокості і скупості. Вона неодноразово скаржилася Миколі I на свого чоловіка, так що де там правда не відомо. Відомо, що Емілія виїхала з Тульчина під охороною князя Любомирського до Києва. Микола Перший в 1845 році знаходився в Києві, і на одному з прийомів Мечислав, в порушенні етикету, не вклонився Імператорові. Миколі Першому уся ця історія з Мечисловом, плюс скарги про жорстоке поводження його зі своїми селянами переповнило чашу терпіння і в 1845 році він велів вислати Мечислава в Саратов. Він намагався задобрити Миколу і перейшов в православ’я, став іменуватися Михайлом. Але поведінка його від цього не змінилася і він навіть провів декілька років в Шліссельбурзькій в’язниці. У 1851 році Микола I видав наказ про вилучення доходів з тульчинского маєтку в казну. Олександр II амністував Мечислава і він поїхав у Францію (1858), взявши з собою неабияку суму грошей.
Колонада в десять потужних колон.
Всі відремонтовані входи прикрашають ліхтарі.
Головнi сходи палацу збереглися.
(Це фото з інтернету, на жаль, не знаю автора)
Дуже цікавий опис інтер’єрів Тульчина надіслав мені Володимир Набойченко — це уривок з неопублікованого щоденника генерал-майора Станіслава Таргонського, датованого 1855-і роком:
Лѣстница въ главный входъ чугунная. Въ сѣняхъ на верхъ ведетъ по обѣ стороны мраморная лѣстница и кругомъ ихъ фамильные Потоцкихъ портреты во весь ростъ. По лѣвой сторонѣ сѣней внизу кабинетъ управляющаго, въ которомъ бюро съ чугуннымъ Коперникомъ и портретомъ Щенсного Потоцкого, далѣе кругомъ двѣ большія комнаты обвѣшанныя картинами, между которыми есть и много замѣчательныхъ своею оддѣлкою. Здѣсь есть портретъ первой жены Потоцкого его и брата, который теперь въ Уманѣ и много тому подобныхъ лицъ. Портрета же послѣдней его жены, Софіи, нѣтъ въ цѣломъ палаце. Верхній этажъ оставленъ въ томъ видѣ, въ какомъ былъ онъ сейчасъ же послѣ вывезенія Потоцкого въ Парижъ, послѣ извѣстной исторіи съ послѣднею его женою. Между многими чрезвычайно любопытными предметами на столикѣ въ ея спальнѣ находятся разные альбомы съ ея собственными замѣчаніями и выписками изъ разныхъ лучшихъ писателей, журналы должно быть только что тогда полученные и нѣсколько сочиненій любимѣйшихъ ею поэтовъ. Лѣвѣе столика этого, красивѣйшій молельникъ противу изображеній разныхъ святыхъ, еще лѣвѣе чудная кровать, на которой она спала, вправо же за диванчикомъ бюро съ разными причудами. Въ его кабинетѣ тоже прекрасно убранномъ на столѣ между другихъ лежитъ книга по которой, должно быть учился, въ послѣднее время англійскому языку. Между картинами, находящимися въ салонѣ, есть многія оригиналы извѣстнѣйшихъ мастеровъ, напр: Рафаэля, Тиціана, Рубенса и т.п. Въ огромной столовой — великолѣпное собраніе антиковъ. Однимъ словомъ, нужно было бы не 3-х часовъ, а 3-х дней, чтобы всё это пересмотрѣть, какъ слѣдуетъ, любопытному туристу. Видъ изъ палаца тоже великолѣпный, съ одной стороны на чудный садъ, а съ другой, на бывшій прежде Доминиканскій монастырь, теперь же церковь и какой то древній памятникъ. Кстати о памятникахъ, въ Тульчине есть еще другой на площади покрасивѣй, (гранитная высокая пирамида, поставленная на гранитномъ же основаніи) въ память установленія въ Тульчине мѣщанства Станиславомъ Августомъ.»
*пам’ятники в Тульчині можна подивитися на сторінці, присвяченій самому місту Тульчина
Бюро графів Потоцьких з Тульчина. СПб 1800 — 1810
Вхід у бічний флігель
Малюнок паркету в одній з кімнат бокового корпусу ще читається.
Усередині палацу в Тульчині.
Фотографія Віталія Володимировича Кучеровский, 2011 року.
Можливо це і є вхід у в’язницю палацу Потоцьких. Згідно з деякими історичними документами Мечислав часто використовував цей бункер, щоб мучити і вбивати тут своїх слуг і рабів. Він нібито любив в цьому бункері вирізати зірки і інші символи на чолах своїх слуг..
Маневри в середині ХІХ століття під Тульчином
У 1822 році в Тульчині проходили маневри Другої армії, на які приїхав Олександр I. Послав до Мечислава Потоцького запитати, чи може він скористатися його гостинністю і розташується в його палаці. Мечислав відповів Олександру : «… ні!» Він відповів, що це його палац і він не може його ні з ким ділити. Олександр промовчав і розташувався у будинку поштмейстера Романенко.
План маєтку, складений в 1875 році.
Тульчин, фотографія Жана Ксав’є Рауля, 1870-е.
(Всі фотографії, зроблені Жаном-Ксав’є Раулем, надіслані Оксаною Лобко)
Стратегічно вигідне географічне розташування Тульчина на карті Російської Імперії зумовило дислокацію в місті російських військ на південно-західних її кордонах. Тульчин і до цього був пов’язаний з історією російської армії. У березні 1796 року великий полководець, фельдмаршал Олександр Суворов (1730-1800), призначається головнокомандуючим 80-тисячного угрупування російських військ на Поділлі зі штабом у місті Тульчині. Тут він створює і навчає свою непереможну армію, яка вже тоді була готова запобігти нашестю Наполеона на Росію.Мешкав полководець в одній з кімнат флігеля палацу Потоцького. Саме у Тульчині (і в сусідній Тиманівці, де було спокійніше) Суворов завершує свою знамениту працю «Наука перемагати», класичні положення якої не одне століття служать військовослужбовцям всього світу..
А це те ж саме, тільки 1912 рік
У 1814-1815 роках з Європи на Поділля повертається овіяна славою перемог над Наполеоном Друга Російська Армія під командуванням фельдмаршала П. Вітгенштейна зі штабом, який тепер базуватиметься в Тульчині. Ад’ютантом командувача Другої армії з 1818 року був полковник Павло Пестель, який згодом став командиром Вятського полку і ідейним главою радикальних декабристів. Що стосується Олександра Сергійовича, то історики і вчені-пушкіністи стверджують, що неодноразові візити Пушкіна в Тульчин були викликані не стільки його симпатіями до друзів-декабристів, але швидше пристрасною (а як же ще у Пушкіна?!)) любов’ю поета до юної польської красуні Софії — дочки графині Софії Потоцької, а згодом — дружини генерала графа П. Кисельова.
Починаючи з 1827 року, коли Друга Російська Армія відправилася на Кавказьку війну, суспільно-політичне життя в Тульчині, колись повне бурхливих подій і діянь видатних історичних особистостей, в якійсь мірі стихає, немов відпочиває і осмислює всю велич тут здійсненого. Хороша фраза.
Маневры Советской армии перед Тульчинским дворцом — помоему 50-е годы. Внизу есть фотографии как это место выглядит сейчас.
Подальша доля Тульчина така: — після від’їзду Мечислава в Париж, над Тульчином була призначена опіка, до якої увійшли його брат Болеслав, племінник П. Потоцький, Л. Свейковскій і Зенон Бжозовський і генерал Абаза, будинок якого ви можететувідеть у другій частині розповіді про Тульчин . У 1863 році маєток було звільнено від опіки в «дистанційне» управління Мечислава Потоцького, який продовжував жити у Франції. Мечислав передав Тульчин в оренду генералу Абаза, після смерті якого оренда перейшла до його двом синам — Віктору та Валеріанові. У 1869 році Мечислав Потоцький продає Тульчин дочки свого брата Болеслава Марії Болеславівні (Maria Potocka z Podhajec h. Pilawa (Srebrna)), на той час носила вже прізвище Строганова. Тульчин був проданий за 1 мільйон 250000 рублів. Купча була складена в Києві, 15 січня 1869 року. Гроші повинні були бути отримані в Парижі (ця сума в рублях дорівнювало 3 млн 430 тисячам франків) через банк Ротшильдів. Вже 8 лютого чоловік Марії Болеславівна, граф Григорій Сергійович Строганов, отримав від Мечислава роспіску в тому, що всі гроші отримані *. Перед продажем Мечислав встиг вивести з Тульчина частина картин, меблів, порцеляни, колекцію зброї і велику частину бібліотеки. Бажаючим дізнатися, де спадкоємець тульчинської лінії Потоцьких оселився в Парижі слід пройти за цим посиланням. Але оскільки головною резиденцією Марія Болеславівна та її чоловік, граф Строганов обрали Немирів, Тульчин вони вирішили продати. 9 грудня 1874 Строганова продали майже 50 тис. десятин землі Тульчинський і Ольховатсько володінь Департаменту Доль, отримавши 3500000 рублів.** Є, правда ще одна версія — що Строганова спочатку продали Тульчин принцу Петру Ольденбурзькому, родичу Романових, а далі сам уже Петро Ольденбургский продав Міністерству Імператорського Двору і Доль. Але ця версія не підкріплена, на жаль, нічим. Можливо принц і виявляв інтерес до покупки Тульчина, але угодою це оформлено не було. Як би там не було, далі держава передала Тульчин для потреб Військового Міністерства. Після цього тут не раз проходили «Великі маневри».
Зрештою, величезні мідні букви, якими був викладений девіз Потоцьких на фронтоні палацу, йдуть на покриття куполів Успенської церкви. Не раз проходили «Великі Маневри».
Довгий час палац не мав певного призначення. З 1892 року і до революції в нім розміщувалось офіцерське казино. У 1928 році пожежа знищила верхній поверх.
* В. Колесник. «Вiдоми поляки в icторii Вiнничини: Бioграфiчний справочник» Винница, 2007
** Надано Оксаной Лобко
Праворуч від палацу є площа і припалацові службові споруди. На цій фото видно правий корпус палацу з протилежного до головного фасаду боку, і площа перед ним. Фото 50-х рр.. ХХ століття. справа — те ж саме в 2007 році..
Протилежний фасад правого бічного корпусу палацу. Прикрашений портиком з шістьма колонами.
Арочний проїзд, видимий на фото вгорі, і дорога до нього — на фото внизу — коли то саме це було головним, парадним в’їздом до палацу, а не нинішній вхід з боку собору.
План, складений до проекту реставрації Тульчинського палацу від 1979 року, стрілкою позначена та сама дорога парадного в’їзду. Справа по ходу руху — будівля театру, побудоване до приїзду короля Станіслава-Августа Понятовського. Призначення його пізніше мабуть змінилося. На підтвердження удаваного незвичайним тепер історичного головного в’їзду до палацу, хочу привести цитату з вже цитованого мною щоденника генерал-майора Станіслава Таргонського (1855 рік): (збережені всі особливості оригіналу)
14 и 15 декабря пріѣхалъ я въ Тульчинъ, мѣстечко графа Николая, по первому крещенію Владислава Потоцкого, лучшее изъ всѣхъ которыя мнѣ встрѣчались во всё время теперешняго похода. Отъ въѣзду красуется огромный ставъ по правой и огромнѣйшій еще садъ по лѣвой сторонѣ дороги. Первымъ дѣломъ пріѣхавши было посмотрѣть палацъ Потоцкого. Дѣйствительно есть что видѣть, несмотря на запустѣніе въ которомъ онъ находится. По правой и лѣвой сторонѣ отъ входа построены красивыя официны для прислуги и позади ихъ конюшни, амбаръ и т.п. Прямо: большой двухъ этажный домъ тоже для прислуги. Черезъ ворота въ этотъ домъ входится въ главный дворъ, по серединѣ котораго сдѣланъ огромный кломбъ въ центрѣ котораго бъетъ фонтанъ. По правой рукѣ главный двухъэтажный домъ съ надписью «Niech on zawsze miesekaniem wolnych I cnofliwych obywateli 1786 r»”.Ниже надписи — балконъ во всю длину фронта и колоннады.*
*Надпись, выполненная из золоченой бронзы, гласила — «By zawsze wolnych y cnotliwych był mieszkaniem roku 1782 wystawiony», что можно перевести как «Чтобы дом это, построенный в 1782 году, всегда служил пристанищем свободных и добродетельных»
Внизу на плані — перед будівлею собору — колона на честь приїзду того ж короля. Але про це докладніше в статті Тульчин. Місто.
Тут же збереглись залишки дерев’яного балкону.
На фронтоні портика великий барельєф з елементами герба Потоцьких
Герб, до якого належить рiд Потоцьких (Pilawa (Srebrna)). Хрест проглядається на щиті на барельєфі.
Задній «Парковий» фасад палацу. Взагалі палац досить хитро зроблений. Я не заперечую могутності Потоцьких, але напівкруглі галереї, що сполучають центральний корпус з бічними, винесені далеко назад, для створення ефекту ще більших розмірів палацу. Це видно на верхній світлині Невольно вертится слово «залипуха»))
Парковий фасад
Парк «Хороше»
Парк Хороше (Хорошо) був видатним творінням. Як ми пам’ятаємо з вищенаведеної цитати «Памятников градостроительства…» — «К дворцовому ансамблю примыкал парк, созданный в 80-е годы XVIII в. (не сохранился). В композицию парка, названного владельцем «Хорошо», где преобладали итальянский тополь и сосна, была включена система прудов и каналов. Парк украшали беседки, фонтаны, скульптуры». В ньому була грандіозна система шлюзів, яка дозволяла човнам плисти самостійно, без весел по певному маршруту. Вода поступала з шести невеликих ставків вище за головний. Був навіть організований спеціальний маршрут — в одному човні пливли прекрасні дівчата, а в іншій — юнаки. Маршрут був розрахований так, що плавання супроводжувалося різними пригодами. Дівчата долали немало моторошних місць, на зразок скель, крутих спусків і підйомів.У ділянках, що найбільш лякають, повз пропливали юнаки, але, позбавлені весел, вони не в силах були допомогти прекрасним дівчатам. Усе це супроводжувалося своєрідною музикою, яка створювалась водою , що проходила по спеціальним трубах різного діаметру. Врешті-решт дівчата припливали на Острів Любові, і спостерігали там за юнаками. Маршрут же юнаків був організований так, що вони неминуче опинялися у воді — пливучи в легкому човні, вони потрапляли під штучний водоспад і виявлялися абсолютно мокрими. Мокрі і збентежені, юнаки крутилися в човні і неминуче наближалися до великого каменя. Врешті-решт юнаки опинялися у воді, і прекрасні дівчата рятували їх, будучи на острові, простягаючи їм заздалегідь приготовані на березі довгі палиці. В нагороду дівчатам діставалися юнаки, що знімають з себе одяг, щоб просушити… Ось такий ось «Острів любові».
На цій світлині ще видно різноманітні службові будівлі, яких вже нема, і лівий корпус палацу у гарному стані.
Найперше відоме мені зображення парку датується 1820-м роком — Вид усадьбы в Тульчине, з альбому з малюнками А. Бетанкур..
Госкаталог РФ
Парк «Хороше», автор і дата мені поки не відомі.
Тульчин, парк Хороше, Жан Ксавье Рауль, 1870-е.
Тульчин, парк Хороше, Жан Ксавье Рауль, 1870-е.
Тульчин, парк Хороше, Жан Ксавье Рауль, 1870-е.
Тульчин, парк Хороше, Жан Ксавье Рауль, 1870-е.
А це вже фотографія парку приблизно 1900-го року. Видно той же місток, що і в 1870-х. Його немає і сліду. Далі кілька видів парку приблизно 1900-го року
Приблизно 1900-й рік.
Тульчин. Палац. парк Хорошее.1900
А це все що від нього залишилось. Нічого плюс зарослий став.
Класс! Автор — просто молодец. Ми тоже были здесь, только уже в 2013 году, но состояние дворца, особо, не изменилось. Наш фотоотчет про Винницу, в том числе Тульчин можно посмотреть здесь:http://youtu.be/z5FfpoFEXFo