Вороновица — Woronowice
Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.
Вінницький район Вінницької області; раніше — містечко Вороновиця Брацлавського воєводства Малопольської провінції Речі Посполитої, потім — Брацлавського повіту Подільської губерні
Ні, просто вояж по місцях російської авіаційної слави — після Червоного з його терещенковськими літаками, ми поїхали прямо у Вороновицю — маєток пана Можайського, насправді першої людини, яка можливо підняла апарат важче за повітря в це саме повітря. Нехай він відірвався від землі зовсім трохи і не на довго, але він це зробив! А що ж весь світ? А весь світ вважає першим літаком звичайно американський (а який же ще?) апарат братів Райт. Запевняю вас, якби Можайський жив в Америці, ні у кого і ніколи не виникло б сумнівів, що перший літак у світі був би саме Можайського.
А ще у мене не виникає сумнівів в тому, що я написав вище, і писати що це був «перший український» я не буду. Мені вистачило, що виявляється і Циалковський і Корольов — усі тепер українці. Сподіваюся, коли-небудь закінчиться це марення. Так, і все написане не заважає мені любити цю землю
Центральна частина палацу найкрасивіша.
Вороновиця належала колись, як це не смішно, Вороновицьким) Були такі представники польської шляхти. Польські джерела не вказують, на жаль, до якого герба вони належали.. .
Олена Вороновицька (Helena Woronowicka), очевидно остання представниця сім’ї, вийшла заміж за Михайла Ласко (Michail Łasko), герба Леліва. Після Михайла Вороновицю успадкував один з трьох його синів, Михайло Ласко молодший. Він був вінницьким міським суддею (1591 г), а пізніше і вінницьким скарбником. Одружений він був на Авдотії Домонтовій (Avdotia Domontowna), герба Остоя. У них був єдиний син, Теодор (Theodor (Bogdan?) Łasko), він теж був вінницьким міським суддею (1642) і воєводою брацлавським (1640). Він був двічі одружений — спочатку на Марині Ободенській (Marina Obodenska), власниці Пятничан і Покалева, а потім на Катерині Ганській. За одними даними Теодор (Богдан?) мав безліч дітей, а по інших — єдину дочку, Теофілу (Teofila Łasko), від першого шлюбу з Ободенською. Вороновицю розділили між його дочкою, Теофілою, яка вийшла заміж за Мартіна Радзимінського (Marcin Radzimiński) герба Любич, і третім сином Михайла Ласко (старшого), Богданом, одруженим на Катерині Ставеській (Stawiski).
Оскільки він помер бездітним, його частина маєтку перейшла Теофілії Ласко-Радзимінській
Ганна Радзимінська, дружина Михайла Грохольского
Далі виникає Ганна Радзимінська (Anna Radzimińska), дочка чернігівського стольника — очевидно дочка Теофілії. Вона виходить заміж за Михайла Грохольського ( Michał Grocholski) (нар.1705) — військового брацлавського суддю (1744) полковника Королівської армії. Саме до Грохольських далі переходить Вороновицький маєток.
21 листопада 1748 Вороновиці було надано королем Августом II права містечка.
Палац у Вороновиці очима Наполеона Орди. 1871 рік.
Франтишек Ксаверій Грохольський
А ось і авіаційний зв’язок…) У другій половині XVIII століття маєток переходить до молодшому сину Михайла Грохольського, Францу (Франтишеку) — Ксаверію (Franciszek Ksawery Grocholski) (у.1792) одруженому на Олені Лесницькій (Helena Justyna Bożeniec — Leśnicka), спадкоємиці Червоного (у статті про Червоне див. її портрет) — а ми пам’ятаємо що і там, у Червоно, і тут, у Вороновиці, тісний зв’язок з авіацією! Тепер зрозуміло звідки ноги ростуть). Саме Франц-Ксаверій в 1780-90 рр. будує той палац, який ми з вами тепер бачимо — в класичному стилі. Архітектором палацу був працівник Грохольських на прізвище Лоренц або Лоренс (Lorenz / Lorens). Також можливим архітектором був Домініко Мерліні (Domenicо Merlini), який в 1774-1777 роках займав пост королівського архітектора і розробляв проекти палаців польським магнатам…*
Син Франтишека Ксаверія, Ян Непомука (Jan Nepomucen Grocholski) успадкував і Вороновицю і Червоне. Він мав трьох синів — Адольфа, Людгарда і Владислава. Старший син Яна, Адольф був наступним власником маєтку. Учасник польського повстання 1831 року, засланий в Курськ, він проте уникнув конфіскації маєтку. Двічі одружений, потомства однак не мав. Деякі подробиці про Франца Ксаверія, його сина Яна Непомука і онука Адольфа (Adolf Norbert Erazm Grocholski) можна також прочитати на сторінці про Червоне.
* Трохи детальніше про Домініко Мерліні можна прочитати на сторінці про маєтку Самчики
Ян Непомук Грохольський
Адольф Грохольський, син Яна Непомука Грохольського
Від Адольфа Вороновиця переходить до його молодшого брата Людгарда (Ludgard Bernard Grocholski) (нар. 1840). Він був одружений на Марії Рогозинській (Maria Michalina Rohozińska) герба Абданк, вдові Владислава Грохольського. У поляків повстання справа сімейна, тому син, так само як і тато, знайшов своє повстання — 1863 року. Але як і у тата, у Людгарда маєток не конфіскували, проте за законом 10 грудня 1865 року маєток мав бути проданий. Згідно із законом, тільки росіянам.
Маєток купив Микола Можайський (Nikolai Mozhaisky), одружений на дочці адмірала Миколи Чихачова (admiral Nikolai Chihachyov), власника маєтку в Мурованих Курилівцях. (У Курилівцях я теж побував). Микола купив його до речі, в Одесі (ну як же без неї)) на торгах, в 1869 році. Людгард Грохольський виїхав в Австрію.
Після відміни обмежень для поляків з придбання земельних угідь в 1905 році, Грохольські виношували плани викупу Вороновиці у Можайських, проте Перша Світова і переворот завадили цим планам.
Перед продажем Людгард побудував два флігелі на східній стороні маєтку, один з яких використовувався як стайня.
«Геометрический план Усадебной Земли Вороновицкого имения Помещика Графа Адольфа Грохольского … Составлен 6го Августа 1858 года»
Можливо тут раніше і стояла скульптура якої-небудь грецької богині, але Іра ж краще…))
Центральний портик з пологими під’їздами для карет прямо до входу, чотирма парами корінфських колон і арками бель-поверху — основний елемент головного фасаду палацу
Ліве і праве крила палацу двоповерхові, на даху куполи . У цьому крилі знаходиться прекрасна овальна зала
Дуже цікавий фриз по периметру будівлі. На центральному портику він досить звичайний і гармоніює з капітелями корінфських колон…
Зате на бічних крилах і далі, на парковому фасаді він…. бррр. Прикрашений черепами. Здається корів…
Страшно?)
Коров’ячі голови можна бачити в Царському Селі, на фризі павільйону «Концертний зал», побудованим Кваренгі для Катерини Великої..
«Вороновицы — местечко Подольской губернии, Брацлавского уезда. Жителей 1256. Дворов 185, церковь, костел, синагога, 2 еврейских молитвенных дома. Двухклассное народное училище, со 168 учащимися. При училище фруктовый сад и огород; ученики обучаются садоводству, а ученицы — рукоделию; 4 водяные мельницы; близ местечка сахароваренный завод.» *
*Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. Энциклопедический Словарь
Вигляд з центрального портика.
Що стосується території навколо палацу, та будівля була оточена парком, закладеним у кінці XVIII століття за принципом французьких парків, де чітко позначалося, яке і де повинно рости дерево або кущ, як вони мають бути підстрижені. Перед головним фасадом розбитий круглий партер, обнесений цегляною огорожею. З боку фасаду, від його середини йшла центральна алея, яку перетинали алеї менші. На півночі парку розташовувався фруктовий сад, який оновлювався з покоління до покоління. Із західного боку парк межував із землями селян, зі сходу і півдня садибу оточувала кам’яна огорожа вздовж вулиць.
Частина інтер’єрів палацу, що збереглися.
У палаці 45 кімнат, загальною площею приблизно в 2500 кв. м. Інтер’єри деякі збереглися, але про це я можу судити тільки з чужих фотографій. Нам усередині побувати не вдалося((.
Ось що було усередині — «На першому поверсі розташовувалися вестибюль, гардероб, приймальня, служби, кухня, на другому — парадні кімнати, їдальня, кабінети, бібліотека, бальні зали, на третьому — житлові кімнати, спальні, приміщення для прислуги. Самими парадними і багато оформленими були зали південного крила другого поверху, де і донині зберігся скульптурний декор стелі. Овальний зал займає усе крило, де проходили пишні прийоми гостей. Він мав хори, розташовані над входом в павільйон.
Приміщення було перекрите дзеркальним зведенням з великим овальним плафоном. У центрі куполу звисали великі кришталеві люстри. По краях куполу розташовані рельєфи, зображена крилата богиня Ніка і алегорична композиція з виноградної лози, композиції лева і левиці — символи сили і могутності. Над дверима розміщені напівоголені фігури Флоры — богині весни і Геби — символу юності. Скульптурна пластика обох залів виконана на високому художньому рівні і надає інтер’єрам особливо святкового вигляду. У кімнатах був паркет з дерева різних сортів, мармуровi каміни, в деяких — шовкові шпалери.
У палаці була значна колекція творів мистецтв, зібрана Грохольськими. Один їх Грохольських, будучи в 1797 році в Римі і Ливорно, придбав 519 картин французької, італійської, голландської і фломандської роботи, можливо і оригінали Тіциана. Частина цих картин зберігалася у Вороновиці.
Під усім палацом є підвальне приміщення, перекрите напівциліндричними зведеннями. Прекрасна цегляна кладка підвалів і підземних ходів збереглася і до наших днів».*
*atur.com.ua
Отже Можайський. Микола Можайський, що викупив (за деякими відомостями, виграв його в карти) маєток у Грохольського, незабаром помер і сюди переїжджає його брат, Олександр Федорович Можайський (Alexandr Fedorovich Mozhaisky). Незабаром він отримує пост Брацлавсmкого мирового судді.
Олександр Федорович Можайський народився 9 (21) березня 1825 в сім’ї потомственого моряка, адмірала російського флоту Федора Тимофійовича Можайського. У 1841 р. блискуче закінчив Морський кадетський корпус, причому не лише як судноводій, але і як проектувальник кораблів. Плавав на різних кораблях у Балтійському і Білому морях. У 1853 році він здійснив далеку подорож на фрегаті «Діана» з Кронштадта через Атлантику в Японію. Там «Діана» потрапила під цунамі, і незабаром затонула.
Можайський, разом з лейтенантом Колокольцевим керував будівництвом шхуни «Хеда», побудованою за кресленнями з «Російської Морської збірки», врятованими під час краху «Діани» єдиною метою, — повернутися на батьківщину. Якщо кому цікаво детальніше про це плавання, прочитайте тут.
Олександр Федорович Можайський
У 1858 р. О.Ф. Можайський був направлений в Середню Азію, де взяв участь в Хивінській експедиції, організовуючи її пересування по воді на спеціально побудованих суднах. Після повернення з експедиції Можайський отримав чин капітан-лейтенанта. У 1863 р. у зв’язку із скороченням чисельності флоту після Кримської війни, Можайський був звільнений у відставку і наступні 16 років служив в різних цивільних відомствах по проведенню селянської реформи. У 1882 йому присвоєно звання генерал-майора, а згодом звання контр-адмірала.
Але головним захопленням Можайського було безумовно не кораблі а повітроплавні машини… Думка про створення літального апарату важчого за повітря, з’явилася у Можайського ще в 1855 р., коли він почав вести ретельні спостереження за польотами птахів і повітряних зміїв. У 1876 році він сконструював великих повітряних зміїв, на яких, між іншим, сам літав!. Двічі в 1876 році. Але поступово він прийшов до переконання що необхідно будувати апарат, приведений в рух за допомогою двигуна. Проте спорудження першого у світі літака виявилося справою далеко не дешевою і для Олександра Федоровича непід’ємною.. Тому на початку 1877 р. він вирішив «піддати свій винахід суду наукової критики, запропонувавши Військовому Міністерству використати свій проект для військових цілей в майбутній війні з Туреччиною». У 1877 році для розгляду проекту літака була утворена особлива комісія, до складу якої входив Д.І. Менделєєв, завдяки підтримці якого було вирішено відпустити винахідникові 3000 рублів на подальші роботи. Отримавши в результаті лише частину обіцяної суми (2192 рублі), незважаючи на труднощі і нестатки, Можайський побудував модель аероплана, яка за свідченням сучасників, «літала абсолютно вільно і спускалася дуже плавно». Для того, щоб перейти до спорудження літака у натуральну величину потрібні були 18 895 рублів. У 1878 року Можайський звернувся в Головне інженерне управління з проектом і описом літака.
Комісія забракувала проект під приводом «явної незгоди його поглядів з думками зарубіжних авторитетів, які рекомендують сліпо наслідувати природу і покладають надії тільки на апарати з махаючими крилами…».
Креслення літака Можайського.
Жодна з урядових організацій не погодилася фінансувати винахідника. У справу вступили особисті зв’язки. Завдяки допомозі військового міністра С. С. Лесовського (колишнього командира на фрегаті «Діана») Можайський отримав 2500 рублів. На отримані гроші Можайський замовив в Англії два парові двигуни в 20 і 10 к.с. Паливом служив гас. 3 (15) листопада 1881 року винайдений ним перший «повітролітальний снаряд» був запатентований. Залишалося зібрати аероплан і випробувати його в повітрі, але грошей у Можайського більше не було. Для виробництва деяких робіт винахідник звернувся по допомогу на Балтійський завод і отримав відмову. Через міністра Імператорського двору графа І.І. Воронцова-Дашкова проект було подано на розгляд Олександру III. Незабаром прийшла відповідь: «Височайшим повелінням відхилити прохання капітана 1 рангу Можайського». Консерватизм, за який так хвалять Олександра III, не завжди хороший, як виявилося. Не бажаючи відмовитися від своєї заповітної мрії, Можайський продав, або заклав усе, що мало цінність (навіть наручний годинник, обручки, столові ложки і формений сюртук!). На гроші, виручені від продажу особистих речей і зайняті у рідних і зацікавлених осіб (солідну матеріальну допомогу надав прославлений герой російсько-турецької війни і середньоазіатських походів генерал Михайло Скобелєв), літак був побудований. До літа 1882 р. «Жар-Птиця» була готова до випробовувань.
Випробування проходили в Красному Селі під Петербургом у присутності представників Військового відомства і Російської Технічної Спільноти. Пілотував механік І.Н. Голубєв (I.N. Golubev). Апарат вагою близько 930 кг летів із швидкістю 11 метрів в секунду. При посадці було пошкоджено крило, а механік отримав травму. За задумом винахідника літак міг здійснювати посадку і на воду, для чого фюзеляжу була надана форми човна (на заході фюзеляжний тип літака буде винайдений тільки через 30 років). «Жарптиця», як назвав свій аероплан Можайський, летіла на двох нерухомих крилах, закріплених щоглами, в якості двигунів були встановлені дві парові машини загальною потужністю 30 к.с, напрям польоту задавався обертанням хвоста, а розгін забезпечувався прикріпленим до човна візком. Можайський передбачив і установку аеронавігаційного устаткування : компаса, вимірника швидкості, барометра-висотоміра, двох термометрів і прицілу для спричинення бомбометання.
Літак був призначений для бомбардувальних і розвідувальних цілей. Нагадати що міг і для чого призначався прославлений літак братів Райт?… Так хто перший?…
Нагадаю. Перший у світі патент на винахід аероплана («летючки» як ніби-б називав його сам Олександр Федорович), належить Можайському. Піаритися потрібно краще просто…
Для тих кому цікаво детальніше, пропоную ось цей матеріал.
Олександр Федорович Можайський помер в 1890 році, похований в С. Петербурзі, на Смоленському кладовищі.
Що стосується самої Вороновиці, то у кінці XIX століття тут було 320 будинків, в яких проживало 2035 жителів, були — православна церква, костьол, єврейськиймолитовний будинок, поліцейський відділок. У 1882 році булоа заснована двокласна народна школа, де до 1888 року було 5 вчителів та 167 учнів. Був у Вороновиці поштово-телеграфний пункт, аптека, чотири млини, проживало 72 ремісника. Поблизу містечка, в урочищі Лука в 1873 році було засновано «Вороновицького свклосахарного і рафінадного заводу» причому заснований вихідцями з Одеси — Маврокордато, Родоканакі і банкіром Ашкіназі, разом з київськими цукрозаводчиком Бродським, який також мав родичів в Одесі. До кінця 1880х він належав Степановський Товариству. При заводі була своя лікарня.
Олександр Федорович Можайський
Зараз тут Музей авіації і космонавтики, бібліотека, взагалі — культурно-просвітницький центр. Це чудово. Історія установи починається в травні 1971 року. Тоді у Вороновицькій середній школі №1 ім. О.Ф. Можайського, що на той час функціонувала в колишньому палаці, на громадських засадах був відкритий музей авіації, який в різний час носив назви від Можайського до Гагаріна. Збереглися деякі особисті речі Можайського : портсигар і картина намальована самим О. Ф. Можайським
Головний фасад, малюнок приблизно 1917.
Після смерті Олександра Федоровича маєток відходить синові його брата Миколи, Миколі Миколайовичу Можайському (Nikolai Nikolayevich Mozhaisky). Саме він значиться в 1914 році власником Вороновиці і 3368 десятин землі.
В період володіння Можайськими маєтком (1869 -1918 рр.) палац піддавався деяким змінам. До 1891 року з паркового фасаду були зняті балкон і лоджія, розібрана оранжерея, можливо, змінено планування. Партер перед головним фасадом звільнений від огорожі. На початок XX століття огорожу навколо території зняли взагалі.
Помістне Землеволодіння в Подільській губернії, В.К. Гульдман, 1898рік.
Вороновиця, Знімок 1914 року.
Відомо, що під час Великої Вітчизняної війни у Вороновиці розташовувався німецький аналітико-развідувальний відділ генштабу сухопутних військ «Іноземні Армії Сходу», яким командував з 1942 року знаменитий Рейнхарда Гелен. Поруч було управління Абверу і таємний загін під управлінням Ото Скорцені.
Ось така насичена історія невеликого села вінницької області….
* Евгений Шафранский «Зеркало недели» №23, 21 июня 2003
Очевидно це і є залишки будівель, виконаних Адольфом Грохольським.
Переходимо до паркового фасаду палацу
Парковий фасад вирішений в стилі скоріше схожому на ампір.
Фрагмент наведеного вище «Геометричного плану Сядибної Землі Вороновицького маєтку Поміщика Графа Адольфа Грохольського…» 1858 року із парком навколо палацу.
Старовина и всезнищуюча, але комфортна сучасність.
Вороновицька гонча …)
Декор навколо вікна зберігся. Майже.
Тут невеликий різоліт, невідомо як він виглядав раніше — думаю на другому поверсі був невеликий балкончик за чавунними гратами, а внизу — два фальшвікна. Одне з них, ліве, перетворено на справжнє вікно. Подумаєш, пам’ятник архітектури….
Георгій Малаков, Вороновиця, 1958 рік.
Ще госпбудівлі.
Водонапірна вежа. (фото не моє)
Палац розміщується на височині, і його головний фасад дивиться на дорогу.
Справедливості заради треба сказати, що за деякими джерелами * Олександр Федорович Можайський випробовував своїх повітряних зміїв не у Вороновиці, а на своїй дачі на Південному Бузі, в урочищі «Дубина». Але майстрував начебто тут. Проте інші** пишуть що саме тут і літав.
* mycastles.com.ua
**atur.com.ua
Недалеко зовсім від палацу розташований побудований Франтишеком — Ксаверієм Грохольськими в 1793 році костьол в ім’я Архангела Михайла. Освячений чомусь був тільки в 1836-му. При радянській владі тут був … громадський туалет…* Заслуговує на повагу завзятість і віра прихожан, що зуміли відродити свій храм після такої наруги
*mycastles.com.ua
Костел на малюнку Наполеона Орди. 1871.
А ось і Грохольські завітали — Яцек Грохольський, син Казимира, із службовцями костьолу. 2004 рік. Планів викупу колишнього родинного маєтку у нього, схоже, немає.
А це триголове диво — Михайлівська церква. Помилуйтесь ним, як кажуть, «коментарі зайві».
Скажу лише, що церква дерев’яна і побудована вона чи то в 1751, чи то в 1752 році !!!
Георгий Малаков, Возле Вороновицкой мельницы. 1958