Старая Прилука И. Дорош

Дорош І. А. "ДО ІСТОРІЇ ЛІТОПИСНОГО МІСТЕЧКА ПРИЛУКИ"

Села Стара та Нова Прилуки, що розмістилися на обох берегах річки Десни, розташовані в 30 км від обласного центру м. Вінниці. Вперше Прилука згадується в Літописі Руському в лютому-березні 1146 року, коли князь Галицький Володимир Володаревич воюючи з Київським великим князем Всеволодом по дорозі до Києва «приде Володимирь и взя Прилукъ».1

Прилука лежала тоді в землі так званій Болохівський, а межі землі лежали від річки Хомора аж до верхів'я Богу (Бугу)2. Київська Русь ХІ-ХП століть розширювала свої кордони за рахунок приєднання до своїх земель територій степового люду. Більшість племен степу, лісостепу жили осілим життям, це і торки, кувуї (кумани — І. Д.), чорні клобуки, берендеї. Вони перемішувались з руською людністю і служили пересторогою проти кочових побратимів (половців). Це об'єднання різнойменних племен мало загальну назву Болохівська земля.3Земля Болохівська відділяла Галич від Києва і по ній тягнувся вальний тракт (головна дорога з заходу на схід — І. Д.), за цю землю княжата галицькі і київські ворогували між собою, доказуючи на неї свої права і часто зі зброєю сюди прибігали.4

У 1241 році Данило Галицький болохівські міста (Кудин, Губин, Кобут, Городець Бужський, Дядьків) знищив дощенту.5Ті, хто лишався живим, тікали аж до низин Дніпра.

Територіальна назва «Болохівська земля» згадувалась і в часи литовсько-польські. Сігізмунд II Август (1520-1572 pp.) пише до Кутміч-Мурзи: «На вході і Болохові у підданих наших вінницьких і брацлавських татари багато побрали».6

Прилука, розташована у межиріччі Дніпра і Богу, через яке топтали татари свій шлях в глиб краю, була відкрита татарам, які від смерті Хаджі-Гірея (1446 р.) періодично наїжджали на Брацлавщину. Після вигнання татар литовцями Прилука і її околиці довго не залюднювались.7

Можна припустити, що Прилука могла бути пограбована татарами або в кінці XV ст. (1491-1495 pp. великий похід на Поділля, Брацлавщину, Волинь), або в першій половині XVI ст., бо в XVI ст. Вона з'являється як нове поселення, вже будучи власністю князів Збаражських (в сучасній літературі Збаразькі — І. Д.). Вважають, що її засновником був князь Микола Андрійович Збаражський (нажаль у використанній літературі, крім «Slownika…» це ім'я не зустрічається — І. Д.).8

В грамоті 1507 року наміснику брацлавському князю Михайлу Збаражському дозволено не збирати подимщини в зв'язку з опустошениям краю від татар.

Князь Януш Збаражський, воєвода брацлавський, що перебував на цій посаді 32 роки, (помер в 1608 році) будує в Прилуці обороний замок (1576-1580 pp. (?) — І. Д.), укріплює його валами й перекопами, які тепер ще видно. Замчище було оточене валом на 168 сажнів з кожного боку, висотою до 4,5 сажнів. Від замчища до р. Десни тягнеться вал довжиною 494 сажні, висотою 4 сажені.9

З часу забудови замку людність не лише в самій Прилуки, але в ближчій окрузі збільшувалась, спливала вона з глибин краю, найперше з Волині, як бачимо із судових процесів, які постійно велися землянами волинськими з князем Янушем Збаражським про збіглих підданих з їх маєтків до Прилуччини. Села Прилуцькі в недовгім часі так залюднилися, що в 1602 році нараховувалось в окрузі 29 сіл (люстрації містечка Прилуки).10

Так, Еріх Лясота, посол австро-німецького цісаря в 1594 році, проїздив Прилуку і залишив свій опис: «Прилуки — велике, нове укріплене місто з замком, в ньому є 4 тисячі домів над річкою Десницею. Місто це оточене прекрасними, просторими і родючими ланами та пасовиськами, серед котрих розташовані поодиноко маленькі дивні будинки зі стрільницями, куди ховаються селяни, заскочені знічев'я татарами і обороняються від них, тому кожний селянин, йдучи на працю в поле, завжди має з собою рушницю на плечах і шаблю або тесак при боці: бо вони дуже часто є в небезпеці перед татарами і майже ніколи не бувають у безпеці від них».11

Януш Збаражський був добрий вояка, учасник воєн кінця XVI ст. під Чашниками, Соколем, Великими Луками, Псковом, проводив на Брацлавщині свою військову політику, мав озброєні загони козаків. Якраз в період його служби королем польским Стефаном Баторієм (1533-1586 pp.) дані були козацтву привілеї — реєстр і оплата за службу від держави. Тому і князі — власники маєтностей на окраїнах Речі Посполитої, користувалися свободами. Вони збільшували свої землеволодіння (добра) за рахунок розграбованих татарами сіл і містечок. Ото, мабуть, починаючи від Прилук над Десницею і Погребищ над Россю, держання Збаражських вздовж Росі і Роськи, округ на якому Животов, Антонов, Борщагівка, Торчиця, Володарка. Далі в південному напрямку обіймали Монастирище, доходили до Ладижина і Бершаді за Богом, а на другому боці Прилуку за річкою, з Дашевим і Немирівщиною в'язали.12

Князі Збаражські були зацікавлені і в обороні прикордонних замків, тому і міщан брали на військову виправу, приймали до надвірної міліції збіглих з Волині та інших земель. В добрах князівських було багато міщан козакуючих, тому займалися не тільки охороною кордонів, а виходили в степи на облави, на захоплення чабанів татарських з отарами, доходили до Криму і багато воювали на Чорному морі.13

В 1560 році король змушений був розіслати листи до великих магнатів Волині, Поділля, Брацлавщини з наказом не ходити на татар, бо цим підривались стосунки з Портою. А в 1578 році король польський змушений був прислати до Збаражських навіть комісарів, щоб перевірити (зробити ревізію) кількість козаків по маєтностях князя і його синів. В 1600 році обидва брати Збаражські зі своїми надвірними міліціями ходили на молдавського князя Міхала і до мултян. В 1609 році виступивши на війну московську Юрій (Георгій) був офіційно признаний сторожем (дозор на кордоні) у війську під командуванням Станіслава Жолкевського.14

В 1626 році разом з дядьком своїм Стефаном Четвертинським, підкоморієм київським, зібравши надвірних козаків, об'єднавшись з військами гетьмана Жолкевського, вирішили вдарити по орді татар, що пройшла по Брацлавщині і направилась до Галича. «Вони нагнали орду 23 лютого у милі від Галича. Хан, налякавшись, шукав повороту, але прилучани сіли на шию втікачам. І в районі Устя на Дністрі заставили татар прийняти бій, а хан тікав у своему поганому ридвані».15

Після смерті Януша Збаражського і його дружини Анни Четвсртинської велика спадщина залишилась синам Юрію і Криштофу. В 1608 році були установлені межові знаки між сусідами-поміщиками Янушем Острожським, котрому належав Тетієв і другі пункти, та Криштофом і Юрієм Збаражськими, яким належали Погребище, Животов, Прилуки.16

В 1627 році вмирає Кшиштоф Збаражський — краківський каштелян, і всі маєтки залишаються за Юрієм: Прилука з замком і околицями, до яких належать Нова Гребля, Лосієвка, Турбів, Скибинці, Курава, Вахна, Петанівка, Колюшків, Ярмушовка, Писарівка (Псярівка).За князя Юрія виникає Новий Збараж та Новий Губин.

Обидва брати були неодружені і коли Юрій після смерті брата стає каштеляном краківським, купує собі замок в Піліце (Польща) і на Україну не повертається.

Рід Збаражських по Юрію (чоловічій лінії) закінчується в 1631 році. А добрі дідичні замки, міста всевладних Збаражських перейшли на Марисю Базильову-Захаровську — каштеляншу брацлавську, рідну сестру Януша Збаражського, а від неї — до дочки Анни, що була одружена з Костянтином Вишневецьким — воєводою руським.

Прилука з околицями переходять у власність їх дочки Хелени, що віддала руку Станіславу Варшицькому.

В 1635 році між Хеленою і Янушем Вишневсцькими проходить розділ маєтків. Вона залишає за собою містечко Прилуку і маєтки в Польщі — 2 містечка, 39 сіл. В цей період (1635-1645 pp.) князь Станіслав Варшицький засновує Варшицю (тепер передмістя м. Калинівки).17

Про боротьбу українського народу, козацькі війни середини XVII розповідають декілька джерел, що відтворюють життя Прилук.

Гійом Левассер де Боплан, що був на службі в 1630-1648 pp. у гетьмана Станіслава Конецпольського, наніс на карту Брацлавщини населений пункт Прилуку як містечко.18«Крепостные сооружения с большими подробностями отмечены в следующих местах по течению р. Буга. Далее на притоках реки Буга с левой стороны в г. Самгородке, Новом Збараже, Прилуках, Вахновке…19Из числа сел на левой стороне реки Буг, близ г. Прилук Сосонка, Холявинцы, Новая Гребля».20

В 1648 році після Корсунської битви в липні місяці гостив тут М. Кривоніс з ханом Гіреєм.21

Іван Франко в своїй праці «Хмельниччина» подає листи Самуїла Казиміра Кушевича, очевидця подій 1648 p., «писано (дня) 3 липня до Віденського магістрату», якому Кушевич доповідає про бунт Хмельницького, поразку польских гетьманів під Корсунем. Нотує факти нових татарських нападів. Через неготовність наших татари (дня) 7 червня розпустили свої загони і наробили багато шкоди в околицях Махнівки, Бердичева, Білопілля, Паволочі, Глинського, Прилуки, Пикова. Набравши багато худоби, але без розливу крові та без бою вони вернули під Білу Церкву.

Татарський хан з великим полоном (в 200 000 християн) вирушив до Криму, залишивши при Хмельницькім значну залогу.22Напередодні домовленості з татарами про допомогу Хмельницький розсилав універсали поселенням, щоб їх мешканці ховались від татар в твердинях: Прилуцькій, в Новому Збаражі, Губині. В 1648 році у зв'язку з військовою необхідністю створюється Кальницький полк. В склад полку входило 19 сотень (2046 реєстрових козаків).23

Прилука стає сотенним містечком аж до 1667 року. Сотником прилуцької сотні стає Василь Антоненко, а писарем Петро Кончинський.

18 березня 1651 р. після перемоги Івана Богуна під Вінницею (Вінницький) Кальницький полк відійшов до Прилуки. Тут козаки були обложені польськими військами. Богдан Хмельницький спішив до Прилук із-під Б. Церкви. А з Умані полковник Іван Глух привів 10 тис. козаків. 18 березня козаки очистили Прилуку, писав в щоденнику (1643-1651 pp.) Станіслав Освенцім, учасник подій, наближена особа гетьмана Конецпольського.24

На початку 1653 року на арену боротьби проти українського народу виступив один із претендентів на польську корону Стефан Чарнецький. «Польское правительство вверило энергии и патриотизму коронного обозного небольшое войско, тысяч десять, и предоставило свободу действий. Нежданно-негаданно появляется он в Брацлавщине, на территории Бужского козачества. С быстротою молнии кидался Чарнецкий из одного конца края в другой, вырезывая и выжигая село за селом, местечко за местечком, он оставлял за собою пустыню. К счастью для края, он мог здесь встретить такого врага, как Богун, не уступающего ему по энергии и превосходящего его по находчивости. Богун успел-таки задержать Чарнсцкого в его страшном движении».25

Але наздожене його Богун під Монастирищсм, коли будуть розгромлені Прилуки, Погребище. Під Новоселовим вони несподівано вночі напали на козаків і вибили їх близько трьохсот, стративши собі дев'яносто восьмеро (втрати поляків — І. Д.). Після цього замаху той до решти сплюндрував Самгородок та Прилуку, позабивавши в них невинних козако-руських людей.26Князі Вишневецькі — Варшицькі воювали проти військ Б.Хмельницького в Берестецькій та Збаражській битвах.

В часи «Руїни» (1670-1700) Варшицькі не повертались до своїх маєтків, що під час розрухи ослабли. Тільки після Прутського миру 1711 року маєтності перейдуть до 2 дочок і 2 синів Станіслава Варшицького.

Початок XVIII ст. характеризується на Брацлавщині підйомом козацьких повстань проти польської шляхти. Так знамените Немирівське повстання 1702 року, в якому приймали участь «ковалівські, нсмировські, прилуцькі громади», почалось як підтримка фастівського полковника Палія в його боротьбі проти Польщі.27

На ранній стадії гайдамацького руху 1730-1745 pp. активізувала свою діяльність шляхта, вона об'єднувала надвірну козацьку міліцію і водила її на розбої до містечок і сіл, знищуючи маєтки собі подібних, наносячи збитки селянам. Це ще заохочувалось тим, що у більшості власницьких маєтків головною особою став довірник — управитель (економ). «15 июля 1733 г. судебное решение по делу управляющего имением графов Монморанси де Буи г. Прилукой, шляхтича Бедржицкого, на имение Краковского каштеляна князя Януша Корибута-Вишневецкого, с. Сердивцы, причем были сделаны различные насилия тамошним крестьянам: суд постановил удовлетворить во всем Вишневецкого».28(Граф Йозеф Монморансі де Буі — жіноча лінія Варшицьких-Калиновських — І. Д.)

«19 июля 1746 г. Жалоба многих дворян, проживающих в имениях князя Михаила Радзивилла, в селе Ярмошовке на управляющих прилуцким имением дворян, Матвея Бедржицкого и Яцка Папезского о том, что они напали ночью во главе многочисленной надворной козацкой милиции на дворы исцов, ограбили их имущество, их же самих изувечили и бросили в тюрьму».29В грудні 1762 р. на постої в Прилуці стояли 3 хоругви Київського воєводи. В 1780 році Новоприлуцький ключ переходить до рук графині Гонорати Калиновської -Бедржицької. В цей же період в Нову Прилуку переселяється єврейське населення Старої Прилуки. (Це, мабуть, зв'язано з тим, що торговим містечком стає Нова Прилука — І. Д .) В 1763-1791 pp. на Брацлавщині, Поділлі проводиться перепис євреїв. В Прилуках зафіксовано 45 дворів — 205 жителів.30

В документах виступає різнобічне життя прилучай. Серед них і взаємні тяжби, передача власності, обмін власністю.

«22 марта 1779 г. в Виннице. Медовский порох Иван Лисинский по доверенности прилукского пороха Дмитрия Кучинского записал викариат при церкви во имя Покрова св. Богородицы шляхетному Ивану Лисинскому, отдавая ему в пользование половину церковных доходов и угодий».31«7 декабря 1778 г. Меновая запись — свидетельство о взаимной передаче хуторов друг другу, состоявшейся между крестьянкою Гапкою Бурлачихою и козацким атаманом Иваном Валмиком».32В цьому документі звучать прізвища жителів (мабуть, Нової Прилуки — І. Д.), бо присутній війт Кисслівський-Томаш, Данило Степанець, Семен Бавчук, Лесько Валмик, Петро Діментов, син Бурлачихи — Петро.33

«12 июля 1786 г. распоряжение владельца местечка Прилуки, Борджецкого, запрещающее беспокоить мещанина прилукского, Каленика Иксенка, в свободном владении, принадлежащим ему хутором, называемым Луг, находящимся на реке Десне».34

«27 января 1791 г. удостоверение, выданное дворянином Борджецким мещанам г. Прилука — Марку Дыменко и Ильку Беднарчуку в том, что их усадьбы на хуторах, сады и пасеки будут признаны их собственностью».35

В 1797 р. була проведена адміністративна реформа. Липовецький повіт, до складу якого входила Прилука, згідно указу Павла І, перейшов від Брацлавського намісництва до Бердичівського повіту Київської губернії.

На 1864 р. в містечку Прилуки нараховувалось 5147 чоловік, із них — 2824 православних, 303 римо-католики, 202 євреїв. Місто Нова Прилука, що називалась Киселями, належала слідуючим власникам:

1. Калісту Гавриловичу Гойжевецькому — 271
2. Івану і Сільвсстру Лукіановичам-Болсуновським — 140
3. Петру Матвійовичу Карському — 50
4. Марку Марковичу Березовському — 38
5. Варфоломію Костянтиновичу Савицькому — 7.

ВСЬОГО: 3628 дес.

Церковні землі — 71 десятина. Церква дерев'яна Троїцька побудована в 1730 р. До Нової Прилуки в цей час приписане ще село Холявинці — в ньому 743 жителя, 1121 десятина землі. Володіє селом Камілія Матвіївна Янковська.

В 1862 році засновується винокурний завод. М. Стара Прилука має половину населення і 4949 десятин землі, що належать по наслідуванню Цеславу Владиславовичу Здеховському. Церковні землі 72 десятини, церква Преображенська кам'яна, побудована в 1819 році.

До Старої Прилуки належить село Чупринівка. В ньому мешкало 194 чоловіки, належало Ісидору Антоновичу Радлинському. Землі — 360 десятин.36

Проходить більше чверті століття і статистичне обслідування 1900 року населених пунктів Київської губернії показують Новоприлуцьку волость, в складі якої 2 містечка, 4 села, 1 «деревня», 2 ферми, 1 урочище, 3 хутори. Населення всього — 11704 мешканці (чоловіків — 5864, жінок — 5840).

Місто Нова Прилука — дворів 563, мешканців — 3922, із них чоловіків — 1944, жінок — 1978. Головне заняття жителів — землеробство, дехто працює на Турбівському цукровому заводі. В містечку числиться 2936 десятин землі, із них поміщикам належало 1089 десятин, церкві — 51 десятина, селянам — 1796 десятин. Містечко належало Еразму Петровичу Карському, Самуїлу Кончинському, Ганні Олександрівні Гамалій, Каролині Лукинічні Жизновській, Василю Трифоновичу Савицькому. Господарство ведеться по трипільній системі.

За 30 років пройшли зміни у володінні сільською та містечковою власністю. Винокурний завод належить купцю Дувіду Моргулісу. Виробництво спирту — 613500 на суму 56400 руб.37 

В Новій Прилуці було на цей період 2 кузні, 36 дрібних крамнички, 1 бакалійна, 1 мануфактурна, 4 соломорізки, 2 маслобойні, 4 круподерки, 1 водяний млин на 2-х поставах, 2 вітряки в кожного по 1-й поставі.

В містечку була одна православна церква, єврейська синагога, церковно-приходська школа, повивальна бабка, одна аптека. Пожежна частина — 5 бочок, що утримувалась за рахунок селян з коштом 5 крб. в рік.

До Нової Прилуки належали Прилуцькі хутори, де було 8 дворів, 26 чоловіків, жінок — 22. Землі: 10 десятин присадибної, 10 десятин сінокосів, 548 десятин орної — всього 568 десятин. Господарство ведеться по трипільній системі.38

В Новій Прилуці в 1903 році було відкрито однокласне приходське училище, яке в 1904 р. переведено у двокласне. Розміщувалось воно в найманому приміщені. На утримання училища відпускалось із казни 530 крб. від Київського комітету тверезості 1500 крб.

Навчалось учнів — 58 хлопчиків, 14 дівчаток. В 1903 році був паралельно відкритий клас для дорослих — навчалось 75 чоловік. При училищі був створений хор, в ньому брали участь 18 дітей, 20 дорослих. Директором училища працював на протязі 1903-1906 pp. Андрій Йосипович Войтовський, вчителем — Михайло Хомич Яковенко.39

В 1888 р. в Новій Прилуці народився Залман Аврахамович Ваксман — всесвітньо відомий мікробіолог, Лауреат Нобелівської премії 1952 року — за відкриття стрептоміцину. 3 1915 року жив і працював в США.

В містечку Старій Прилуці було 405 дворів, жителів 2147. Головне заняття — землеробство, дехто відправлявся на заробітки в міста Київ, Одесу, Вінницю, Бердичів — більшість із них працювали домашньою прислугою.

В містечку числиться — 3352 десятини землі, із них належить поміщикам — 1484 десятин, церкві — 72 десятини, селянам — 1795 десятин. Містечко належить Сергію Федоровичу Мерінгу і знаходиться в аренді у Казимира Вікентійовича Ближовського, який веде господарство по восьмипільній системі, а селяни по трипільній системі.40Щодо господарства С. Ф. Мерінга, то можна сказати, що воно було показовим: «Из других районов Калиновки останавливает на себе внимание хозяйство в г. Старой Прилуко, принадлежащем С. Ф. Мерінгу, представляет особенный интерес как один из крайне редких примеров ведения арендного хозяйства на акционерных началах».41

Власнику Мерінгу належав цегельний завод, який знаходився в аренді у Гершка Дудника, на заводі працювало 8 чоловіків. С. Ф. Мерінгу належав один водяний млин в дві постави. Ферма «Забарова» при Старій Прилуці була теж його власністю. Там проживало 60 чоловіків і 45 жінок. Землі було 570 десятин.

С. Ф. Мерінгу належало село Нова Гребля. Він був розпорядником цукрового заводу, заснованого у 1899 році. На ньому працювало 375 робітників. Випуск цукру був 288628 пудів. При цукровому заводі було відкрите двокласне приходське училище.

До Старої Прилуки відносилась ферма «Бажантва», що належала міщанам Стефану Івановичу і Антону Михайловичу Воляникам. В них було 375 десятин орної землі, сінокосів більш 3 десятин, присадибної 13 десятин — всього 391 десятина, дворів було 16, 24 чоловіки, 26 жінок. Ферма арендується дворянином Леонтієм Карловичем Рогозинським, господарство веде по трипільній системі. Воляникам належала Чупринівка.

В Старій Прилуці була православна церква, церковно-приходська школа, 1 кузня, 1 слюсарна майстерня, 1 водяний млин, що належав Василю Васильовичу Зелененькому, лікарня. Пожежна майстерня (5 бочок, 6 багрів) утримувалась за рахунок селян.42

В містечках проходили ярмарки і базари. Ярмарки були незначні за своїми обігами і служили місцевому населенню більше для задоволення сільскогосподарських потреб, ніж будь-яких промислових операцій. Ярмарки відбувались 1 січня, 9 травня, 1, 25 жовтня, 6 грудня.

Базари в Прилуці проходять кожних 2 тижні. А на ярмарці 1856 року (1 січня) було привезено товару на 4 тисячі крб., а продано на 2,7 тис. крб.43

Головним пунктом по торгівлі хлібом, тваринами і продуктами тваринництва була Нова Прилука.

М. Стара Прилука було центром волосного управління. Утримання волосного апарату обходилось в 1112 крб., сільських посадових осіб 690 крб. 77 коп., оклад волосного старшини в рік був 150 крб., а писаря — 50 крб. в обігу 1900 р.

На початок XX ст. зростає кількість господарств (дворів), а тим часом темпи росту населення відстають і це пов'язано з подіями 1904-1905 pp. і участю Росії у світовій війні 1914-1917 pp. На 1917 рік в населених пунктах відсутня майже одна чверть чоловіків:44

На підставі матеріалів перепису 1923 року в Київський губернії подається національний склад Староприлуцької волості, що приєднана до Подільської губернії по районуванню 1923 р.45

1900 р.	1917 р.
Назва населеного пункту	Дворів, господарств	Чол.	Жін.	Обох статей	Дворів	Чол.	Жін.	Обох статей	Відсутні на перепис
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
м. Нова Прилука	563	1944	1978	3922	863	1736	2253	3989	424
м. Стара Прилука	405	1022	1125	2147	539	899	1265	2164	326
ф. Бажантва	16	24	26	50	1	3	3	6	—
ф. Забарова	—	60	45	105	50	102	130	232	48
х. Прилуцький	8	26	22	48	28	79	98	177	—
с. Холявинці	205	668	583	1251	303	524	706	1230	200
с. Чупринівка	56	154	129	283	72	152	187	339	61

В історії сіл Нова і Стара Прилуки не всі сторінки ще досліджені. Чекають на увагу науковців проблеми економічного розвитку села в XX ст. і доля його мешканців, а також історія староприлуцької агрошколи, що біля тридцяти років готувала спеціалістів для сільського господарства.

Назва районів і поселень міського типу	Всього	Українці	Росіяни	Поляки	Євреї	Інші
Населення в тому числі
1	2	3	4	5	6	7
Ст.-Прилуцький	29104	27114	172	352	1426	40
%	100	93,2	0,6	1,2	4,9	0,1

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Літопис Руський. — К., 1989. — С.198.
2. Slownik gеograficzny Kroleslwa Polskiegoi innych krajow Clowianskich — Warszawa, 1888. — S. 217 (Далі — Slownik…)
3. Там же. — С. 218.
4. Там же.
5. Там же.
6. Там же.
7. Там же.
8. Там же.
9. Там же.
10. Там же.
11. Там же.
11. Січинський В. Чужинці про Україну// Вітчизна. — 1991. — № 2 — С. 193-201.
12. Slownik… — С. 219.
13. Там же.
14. Там же.
15. Там же.
16. Архив Юго-Западной России — Ч. 7. — Т. 1. — С. 263. (Далі — Архив…)
17. Slownik… —С. 220.
18. Боплан. Опис України — К., 1990. — Карта.
19. Ляскоронский В. Т. Гийом Левасер де Боплан и его исторические труды. — К., 1901. — С. 18.
20. Там же. — С. 19.
21. Slownik… —С. 220.
22. ФранкоІ. Я. ПЗТ:В50т. — К., 1986.—Т. 43. — С. 166.
23. Рад. енциклопедія історії України. — К., 1971. — Т. 1. — С. 309.
24. Освепцім С. Дневник // Киевская старина. — 1882. — Т. 1. — С. 381.
25. Ефименко А. Я. История украинского народа. — К., 1990. — С. 274.
26. Величко С. Літопис. — К., 1991. — С. 109.
27. Архив… — 1868. — Ч. 3. — Т. 2. — С. 646-647.
28. Там же. — Ч. 6. — Т. 1. — С. 363.
29. Там же. — Ч. 3. — Т. 3. — С. 362.
30. Там же. — 1890. — Ч. 5. (Вып. 2) — Т. 2 — 584.
31. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — 1890. — Вып. 5. — С. 158.
32. Там же.
33. Архив… — 1870. — Ч. 6. — Т. 2. — С. 206.
34. Там же. — С. 326.
35. Там же. — С. 389.
36. Похилевыч Я. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. — К., 1864. — С. 246.
37. Фабрично-заводские предприятия Российской империи. — П., 1914. — С. 441.
38. Список населенных мест Киевской губернии. — К., 1900. — С. 372- 373. (Далі — Список…)
39. Памятная книжка народных училищ Киевской губернии па 1907 год. — Умань, 1907. — С. 96.
40. Список… — С. 372-373.
41. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным железным дорогам. — К., 1889. — С. 105.
42. Список… — С. 372-373.
43. Семенов П. Географическо-статистический словарь Российской империи — СП б., 1873. — Т. 4. — С. 212.
44. Попередні підсумки демографічного перепису 1902 p. по Київщині. Бердичівський повіт. — К., 1921.
45. Бюллетень Подольского губернского статистического бюро. (27) октябрь-декабрь 1924. — Винница, 1925.