Носківці

Носковцы — Noskowce


Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.


Жмеринський район Вінницької області
раніше  — містечко Носківці Вінницького повіту Подільської губернії.



Ніколи не думав, що в Жмеринці ніде буде переночувати… Об'їздивши Жмеринку у пошуках готелів і скрізь зустрічаючи або "немає вільних номерів", або немає вже самого готелю, по жахливих дорогах, втомлений, замість огляду пам'яток я завалився спати коли все ж знайшов щось де можна переночувати, так що знаменитий вокзал я бачив тільки у вигляді його даху здалеку. Вранці довелося зірватися раніше, оскільки передбачалася  довга дорога. Першою точкою на шляху були випадково в якомусь літературному творі вивуджені Носківці, як виявилося, пов'язані з історією Сибіру, поезії і Державної Думи… Ось вони.

Носковцы — село Винницкого уезда Подольской губернии, при реке Мурафе, в 56 вер. от уездного города. Школа. Сахароваренный завод; при заводе больница и врач. Дворов 270 и в заводском поселке 14, жителей 2549 и в заводском поселке 141.


* Энциклопедия Брокгаузъ и Ефронъ .
 

Носковцы. Дворец

Про них я нічого не знав, можна було лише здогадатися, що швидше за все Носківці належали, як це не смішно, Потоцьким. Іноді їздиш тут і думаєш — а чи було щось в Подільській губернії, що не належало колись, хоч деякий час, Потоцьким Схоже — не було). В адміністрації, біля якої ми хвацько пригальмували, нам розповіли як проїхати, і те, що в селі, виявляється, є музей, правда закритий, і вдома господарки музею теж не виявилося. Відправилися самі оглядати маєток.
Проїхавши по залишках панської дороги ми в'їхали на територію школи, яка тепер тут знаходиться. Перед нами з'явився один з численних палаців найбагатшої сім'ї Потоцьких.

Носковцы. Дворец

Ну точніше те, що від нього залишилося.
 

Не відомо як Носківці перейшли у володіння сім'ї Потоцьких, з добре знайомою нам Кристинопольсько-Тульчинської лінії. Як посаг вони дісталися Вікторії, одній з дочок Станіслава — Щенсного (Szczęsny Stanisław Potocki z Podhajec h. Pilawa (Srebrna)), генерал-аншефа російської служби, від його першого шлюбу з Жозефіною Георгіївною, урож. Мнішек (Józefa Amelia Wandalin-Mniszech h. Kończyc). Вікторія Потоцька (Wiktoria Potocka h. Pilawa (Srebrna)) народилася в 1780 році, і була призначена в статс-дами до Двору Катерини II у 1793 році. В зв'язку з цим збереглася історія, викладена в спогадах Карабанова, — "Катерина, одягнена чарівницею, віддала наказ: що коли вона зніме маску, щоб усе товариство размаскувалось. Государиня, раніше помітивши, що у новопожалуваної фрейліни графині Потоцької в порівняння з іншими, немає перлів, побажала її нагородити; завчасно наказано було одягнути її молочницею, і коли почалися танці, то монархиня прийняла глек під збереження і, поставивши біля ніг, опустила в нього дорогі перли. Потоцька, назад приймаючи глек, помітила подарунок і сказала: "C' est Vous, Madame, c'est Votre Majeste ". — "Non, c'est du lait caillé" — відповідала імператриця. ("Це Ви, Мадам, це Ваша Величність… " — "Ні, це молоко, яке згорнулося"..


*Русская Старина, март 1872
 

Виктория   Потоцкая

Вікторія Станіславівна Бахметєва,
вроджена Потоцька, по першому шлюбу — Шуазель-Гуфьє.
 

Вікторія мала двох чоловіків. Першим, після пишного весілля в Санкт — Петербурзі в 1801 році, став Пер Франції Октавій Шуазель-Гуфьє (Oktawius- Antoine Choiseul-Gouffier), 30.4.1773-4.11.1840), який в Росії був камергером Височайшого  Двору. З ним вона розвелася в 1821 році, і в тому ж році вийшла заміж за генерала Олексія Бахметєва, намісника Бесарабскої області, одного з хоробрих російських генералів, який втратив ногу під Бородином. Носківці дісталися їй на початку XIX століття.
Знаменита своєю красою і пристрастю до веселого життя і авантюр, пані Вікторія спочатку жила в основному у Вильно або в маєтку першого чоловіка Павлово, в Носкоівці ж навідувалася рідко. Залишивши Октавія Шуазеля-Гуфьє, і ставши першою пані Бесарабії, де її новий чоловік був Губернатором, Вікторія велику частину часу проводила у Бесарабії. Цікавий факт, що у Бахметєва і Потоцької була дочка, Варвара Олексіївна, (яка вийшла за Валеріана Столипіна), але датою її народження значиться 1816 рік — тобто за п'ять років до весілля з Бахметєвим. Правда, можливо, що дата весілля, взята мною з польського джерела, хибна, так само як і дата розлучення — 1821 рік.
Ось що можна прочитати про Вікторію у відомого Ф. Ф. Вігеля : — "Як всяка полька, вона любила владу і тому любила чоловіка, який начальствував, безногого, літнього і хворобливого. (при цьому правда вона померла раніше нього, хворобливого, на 14 років — С. К. ) Як полька, любила вона гроші і тому любила дику ще Бесарабію, в якій бачила для себе золоту копальню. Як полька, любила вона розкішне життя, всякий вечір приймала у себе гостей і часто робила бали . Товариство при ній процвітало, тішилося, а земля платила за його звеселяння". Як я говорив, від другого шлюбу Бахметеєва мала одну дочку, Варвару, яка вийшла заміж за гвардії полковника В. Г. Столипіна, від першого шлюбу дітей не було. 27 червня 1826 року вона помирає, знаходячись в Москві і Носківцями тепер управляє її чоловік,Олексій Миколайович Бахметєв.

Бахметев Алексей Николаевич

З портрета Доу, 1821 г- якраз роки весілля з Вікторією. Портрет був у власності Світлішого князя Н. П. Лопухіна-Демидова, м. Корсунь, Київської губ — нині Корсунь-Шевченківський, Черкаська область, де ми ще побуваємо..
.

Олексій Миколайович Бахметєв мав абсолютно видатну біографію. Син гвардії-капітана Миколи Миколайовича, одруженого на Софії Львівні Масловій, походив з древнього дворянського роду Бахметєвых, татарського походження. Ще в дитинстві був записаний в Преображенський полк, потім був переведений в Ізмайлівський, з яким вже в 1790 році, будучи 16-річним, брав участь в декількох битвах зі шведами. У 1798 р. був вже полковником, а в 1800 р. — генерал-майором і шефом Сибірського гренадерського полку, який і називався його ім'ям. У 1805 р. у епоху першої війни Імператора Олександра з Наполеоном, Бахметєв знаходився в загоні військ, відправлених на Іонічні острови під начальством генерала Анрепа. З Корфу він переправився з полком в Неаполь, а звідти в Рим. Не дійшовши до цього міста, командуючий загоном російських військ генерал Ласси отримав веління відправити частину військ на Іонічні острови, що було викликано Аустерлицькою битвою. Виконавши це веління, Ласси з частиною військ, серед яких знаходився і Бахметєв, прибув до Одеси. У Турецьку війну 1806-1810 рр. Бахметєв брав участь в найголовніших справах цієї кампанії і був нагороджений орденами св. Ганни 2-ій ст. з алмазами, св. Володимира 3-го кл. і за Татарицьку битву (10 Вересня 1809 р.) орденом св. Георгия 3-го кл.; у цій справі Бахметєв захопив турецьку батарею і був поранений у бік картеччю; за участь в взятті Силістрії нагороджений орденом св. Ганни 1-го ст., за Шумлу отримав шпагу з алмазами, нарешті, при взятті нападом Рущука був важко поранений в обидві ноги.
Після одужання, призначений начальником 26-ої піхотної дивізії, яка в квітні 1812 р. увійшла в склад 1-ї Західної армії, знаходячись в 4 -му піхотному корпусі графа Шувалова. З цією дивізією А. Н. Бахметєв брав участь у бою під Острівною і, нарешті, у Бородінській битві, де був висунений в першу лінію, на місце корпусу Раєвського, абсолютно знищеного. Тут вороже ядро відірвало йому ногу, завдяки чому він назавжди був позбавлений можливості продовжувати службу у строю. За Бородінську битву Бахметєв був підвищений в генерал-лейтенанти.
Через два роки він вступив на адміністративне поприще і в серпні 1814 р. призначений Подільським Військовим Губернатором і вслід, одночасно, Намісником Бесарабської області. У 1818 р., відвідавши Бесарабію, Імператор Олександр, будучи зустрінутий Бахметєвым в Кам’янець-Подільському, обійняв свого пораненого сподвижника і нагородив його Олександрівською стрічкою.
У 1825 році, вже після смерті дружини, він отримує чин  генерала -от-інфантерії і призначений Нижегородським, Казанським, Пензенським і Симбірським Генерал-губернатором. Імператор Микола I в 1828 р. призначає його членом Державної Ради.

Носковцы. Карта имения

План маєтку в Носківцях. З експозиції місцевого музею
 

Очевидно, прославленому бойовому генералові не вистачало поряд з собою гарячої польки, і в 1832 році він одружується вдруге і теж на польці — цього разу княжні Наталії Готфридівні Четвертинській, яка була молодше нього на 42 (!!!) роки… Її батько був рідним братом знаменитої Марії Антонівни Наришкіної, яка стала любов'ю Олександра I і  подарувала йому дочку Софію. Але ви нічого поганого не думайте — генерал  був, незважаючи на вік і безногість, ще хоч куди, тому що в 1833 році Наталія народила йому сина! Та причому засновника нового графського роду в Росії — Миколи Олексійовича, який прийняв прізвище і титул графа Протасова-Бахметєва…*
Помер він 15 вересня 1841 року, "у своєму маєтку в Подільській губернії". Проте йдеться не про Носківці, а про Тиманівку, докладної розповідь про цей дуже красивий маєток можна прочитати тут. У Тімановці ж він був похований. У місцевому музеї зберігається надгробна плита, врятована з зруйнованої могили Олексія Миколайовича Бахметева.
За словами сучасника, Бахметєв був "високого зросту і в молодості красень; освічений, привітний, лагідний і веселої вдачі; у боях був він розпорядником холоднокровним". До рани під Бородиным "завжди одягнений був чепуруном", в останні роки життя, на милиці, постійно "катований був тілесними стражданнями".


* Для історичної повноти картини повинен відмітити, що польські джерела не дають такої  персони, як Наталія, дочка Готфрида Четвертинського, вказуючи тільки на одну його дочку — Емілію, яку російські джерела називають сестрою Наталії. Наталією ж Четвертинською, за польськими відомостями, була дочка Бориса Четвертинського, але чоловік у неї був іншим. Швидше за все, це не повнота відомостей у поляків, оскільки абсолютно різні наші джерела чітко вказують на те, що другою дружиною Бахметєва була саме Наталія Готфридівна..
 

Носковцы.   Ланге

Зберігся малюнок Антонія Ланге, літографований Петром Піллера у Львові, датується першою чвертю XIX століття.
 

Мабуть, це єдине зображення резиденції в Носківцях часів Вікторії Потоцької-Бахметєвої. На жаль, не існує більше ніяких інших джерел про ті часи стосовно цієї резиденції, навіть мемуарної. Немає точних дат будови. Ймовірно, Щенсний збудував її у кінці XVIII століття. Розглянемо малюнок Ланге і порівняємо з тим, що можна бачити зараз:

Носковцы. Дворец

Малюнок Ланге показує тільки, що палац був двоповерховим, на досить високому фундаменті, в плані прямокутник, побудований в класичному стилі, проте трохи близький до пізнього бароко. Відомий дослідник польський маєтків Афтаназі припускає, що головний фасад був практично однаковим з парковим, західним фасадом.

Носковцы. Дворец

Добре помітний на малюнку в центрі тригранний ризалит із закругленими кутами зберігся, так само як і два прямокутних бічних ризалита. На малюнку по фасаду видно пілястри корінфського ордера, проте при пізніших переробках вони були прибрані. На малюнку цокольний поверх будинку низький, з невеликими квадратними або прямокутними вікнами, усе це ще можна розрізнити і зараз

Носковцы. Дворец

Носковцы. Дворец

В центральному ризалиті ще збереглися залишки парадних дверей, які виходили в сад
 

Носковцы. Дворец

На малюнку на обох бічних ризалитах видно невеликі напівкруглі балкони. Дірки від вирваних із стін балок, на які спиралися ці балкони, добре видні і зараз. Простежується так само, що і центральний ризалит мав свій балкон.
Над усім цим був досить видатний карниз. Палац захищав гладкий чотирьохскатний дах, що виступав над ризалитами і з трьома не дуже високими симетрично розташованими димарями

Носковцы. Дворец

Оскільки палац будувався в період романтизму, поблизу північної стіни палацу була винесена циліндрична двоповерхова вежа, з конічним дахом. Вежа сполучена з головним корпусом за допомогою широкої напівкруглої арки і поміщеної над нею критої галереї. Арка служила проходом з внутрішнього парадного двору в сад

Носковцы. Дворец

Романтичний куточок палацу
 

Носковцы. Дворец

Внизу — арка у вежу з боку внутрішнього двору. 
 

Носковцы. Дворец

В арці збереглося віконце із старою рамою. Інші частини галерейного вікна закладені
 

Дюгамель Александр Осипович

Олександр Осипович Дюгамель
Генерал-от-інфантерії, Генерал-губернатор Західного Сибіру  
 

Не знаю яким способом (Афтаназі надзвичайно детально пише, що після смерті Бахметєва воно переходило "з рук в руки")), але до 1865 року Носківці стали власністю Олександра Осиповича Дюгамеля (правильно буде Дю Гамель, Du Hamel; 26.01.1801-28.05.1880). Детальна біографія цього прекрасного військового і дипломата ось тут, я ж приведу спогади про нього його підлеглого — Івана Федоровича Бларамберга, з яким вони разом брали участь в персидській компанії, — 

"Олександр Осипович Дюгамель, француз за походженням, був старшим сином сенатора того ж імені. Він служив в Генеральному штабі, брав участь у війні з Туреччиною в 1828-1829 рр., потрапив в полон під Праводи, був викуплений до укладення Адріанопільського миру і посланий графом Дибичем через Трапезунд і Байбурт, щоб повідомити графові Паскевичу умови миру. У 1830-1831 рр. він брав участь в поході проти Польщі. У 1833 р. був посланий з дорученням в табір Ібрагім-паші в Малу Азію, а потім призначений російським генеральним консулом в Александрії, де залишався до 1838 р. Тут він отримав повідомлення про призначення повноважним міністром в Тегеран і поїхав через Константинополь і Севастополь в Петербург, щоб отримати інструкції.
У Петербурзі він одружився на мадемуазель Козловській, дочці відставного, дуже заможного гвардійського генерала (Михайла Семеновича Козловського — С. К.), і Юлія Михайлівна (нар. 2 грудня 1812 року- С. К. ) пішла за своїм чоловіком в Персію. Я, зі свого боку, був радий отримати в начальники людину, яку знав особисто і якого високо цінував за характер і вченість".*


* Бларамберг Иван Федорович "Битва за Герат "
 

У спогадах Бларамберг згадує і дружину Дюгамеля під час їх подорожі — "Мадам Дюгамель, мила і дуже освічена жінка, їхала в елегантній берлині, для різноманітності іноді сідала на коня, так що наша подорож була дуже приємною".*
До сказаного Бларамбергом додамо деякі деталі про подальшу службу Дюгамеля : — 15 грудня 1851 р. Дюгамель став Сенатором. 13 січня 1861 року призначений Командиром Окремого Сибірського корпусу і Генерал-губернатором Західного Сибіру, із залишенням в званні Сенатора. У тому ж році, 30 серпня, Дюгамель був призначений в генерали-от-інфантерії, а 4 квітня 1865 р. нагороджений орденом Св. Володимира I –го ступеня з мечами і призначений командувачем військами Західно-Сибірського Військового округу із залишенням Генерал-губернатором Західного Сибіру і Сенатором. 28 жовтня 1866 р., згідно з проханням, Дюгамель був звільнений від згаданих посад, але залишений в званні Сенатора і призначений членом Державної ради.
28 травня 1880 року Дюгамель помер в Носківцях, де і був похований на кладовищі при Молчанському костьолі. Ось правда костьол цей мені не попадався, та і дізнався я про те, що Дюгамель тут похований, вже знаходячись вдома, в Одесі). Ось таким чином Носківці виявилися пов'язані з історією Сибіру, і до цього ще можна нагадати, що попередній господар маєтку, Бахметєв, був серед іншого, губернатором Симбірська…
 серпня 1891 року померла Юлія Михайлівна. Похована вона поряд з чоловіком

Могила Александра  Дюгамель

Могила Олександра Йосиповича Дюгамеля на католицькій частині кладовища в Молчанові. Надіслано Наталією Пудайло
 

Могила Юлии Дюгамель

Могила Юлії Дюгамель на католицькій частині кладовища в Молчанові. Надіслано Наталією Пудайло
 

Носковцы. Парк. Алея

Одна з  збережених  алей, , в парку біля палацу
 

Винницкій уездъ.
Носковцы. Въ 4 верст. въ лесу — 1 курганъ; другой курганъ съ другой стороны въ 3 верст. на возвышенномъ поле, надъ оврагомъ; — говорятъ, былъ раскопанъ въ 1840 г., при чемъ ничего не найдено.
Носковецкая Слободка. Около села 8 кургановъ на ровномъ месте. Съ западной стороны села есть валъ. 


Археологическая карта Подольской губерніи. E. Сецинскій
 

Дітей у Олександра Осиповича і Юлії Михайлівни не було, але в сім'ї виховувалася троюрідна племінниця, Юлія Степанівна Гаршина, яка рано втратила батьків. Вона згодом вийшла заміж за ад'ютанта Дюгамеля, капітана Міссорі-Торріані. За відомостями Н. Городник, капітан, на жаль, рано помер. З листів родича Юлії Степанівни, письменника Всеволода Михайловича Гаршина, відомо, що вона проживала чи в Києві, чи в Носківцях. Незабаром Юлія Степанівна вийшла заміж за пана Володимира Михайловича Пащенко, поміщика з Єкатеринославської губернії. Таким чином маєток перейшов в руки сім'ї Пащенко.
З ім'ям Юлії Степанівни відкривається літературна сторіночка в історії Носківців. Як я вже говорив, вона була двоюрідною сестрою письменника Всеволода Гаршина, окрім його літературних праць скажу, що саме з нього Рєпін писав сина Івана Грозного в знаменитій картині "Іван Грозний вбиває свого сина". Судячи із згаданих листів Гаршина Юлії Степанівні, він також бував в Носківцях  

Міссорі — Торіані. .
фотографія з газети "Жмеринський Меридіан". Чесно кажучи в мене є сумніви, що це він.
 

Всеволод Гаршин

Всеволод Михайлович Гаршин,
двоюрідний брат господарки маєтку і письменник, бував в Носківцях.
 

Носковцы. Дворец

Обходимо вежу справа — йдемо до внутрішнього двору
 

Носковцы. Дворец

Тут можна побачити потужний контрфорс і прохід у внутрішній двір, в який ведуть невеликі східці
 

Носковцы. Дворец. Внутренний двор

Внутрішній двір садиби, де зараз поміщається школа.
 

Носковцы. Дворец

Афтаназі припускав, що садовий і протилежний до нього фасад, який виходить в двір, "практично однакові", — напевно варто було сюди зайти.
 

Носковцы. Дворец. Внутренний двор

Окрім цього, Юлія Степанівна була великою прихильницею знаменитого поета Семена Надсона. Вона запросила його на відпочинок і поправку здоров'я в Носківці, де поет прожив в 1885-1886 роках.

С   Надсон

Семен Якович Надсон,
який гостював в Носківцях в 1885-1886 роках.
 

Носковцы. Дворец

На цій фотографії ми маємо можливість побачити як все-таки виглядав палац в цілому стані. Фотографія з місцевого, Носківського музею. Зверніть увагу відсутність корінфських капітелей.

С   Надсон

У музеї зберігається повне зібрання творів поета, видане в 1917 році. Під час перебування Надсона в Носківцях сюди приїжджали цікаві люди, окрім згаданого Гаршина наприклад, тут був і поет Степан Руданський

Носковцы. Музей

Фрагмент експозиції музею. Музей своїми силами організувала Надія Никифорівна Огородник, честь їй і хвала за це.
 

"Здесь яблони и сливы не только на деревьях — по ним ходят
" — Ни капли не скучаю. Целый день читаю, играю на скрипке, на рояле, ездим кататься. Кроме того, занимаюсь со старшим сыном моих хозяев, который, скажу тебе, не хвастаясь, делает большие успехи. Пишу мало, но все таки пишу…" *


* з листа Семена Надсона сестрі Ганні.
 

Носковцы. Дворец

Меморіальна табличка в Носківцях. Спочатку музей розташовувався у будівлі школи, яка зайняла носківський палац, — тут була організована меморіальна кімната Надсона. Так було з 1981 по 1998 рік, коли пожежа знищила школу. Врятувати вдалося зовсім небагато .

пишу вам из глуши украинских полей,  
Где дни так солнечны,
              а зори так румяны,
Где в воздухе стоят напевы кобзарей,
И реют призраки Вакулы и Оксаны;…
——
        Но то, чем я теперь в деревне окружен,
Мне ново, добрый друг…
                        В глуши я не скучаю,
Напротив, я влюблен, как юноша влюблен
В свободу и покой, и сладко отдыхаю…
О если б вы могли из моего окна
Взглянуть туда, в поля,
                        в разбег их безграничный,
Какая зависть бы вам сердце сжать должна,
Как стало б холодно вам в суете столичной…*


* З листа С. Надсона з Носківців М.В. Ватосон
 

Про Юлію Степанівну Гаршину — Міссорі — Пащенко відомо, на жаль, не багато що. З щоденників Надсона зрозуміло, що в 1865 їй було 42 роки і вона мала двох синів — старшого звали Степан, Надсон вчив його грати на скрипці. Яке прізвище носили її сини — Міссорі-Торріані або Пащенко не відомо. У 1865 році її дітям 10 і 8 років (згідно з щоденником Надсона). За розповідями, сам Володимир Пащенко був гравець, ліси в сусідній Олександрівці, що належали також до їх маєтку, були вирізані і пішли на оплату боргів пана по грі. За розповідями ж місцевих жителів, один з її синів вчився в Одесі і був убитий в 1905 році. Найцікавіше, що в цей період в Одесі проживав, та не просто проживав, а був директором Кредитного Товариства бородатий пан на ім'я В. М. Пащенко! Але сказати, що це був саме носківський В. М. Пащенко я поки не можу…

Носковцы. Дворец

Зовсім мало відомостей про внутрішнє вбрання палацу. Зібрані за різними джерелами відомості малюють таку картину: — в місці де центральний ризалит поміщалася витягнута уподовж овальна бальна зала. Стеля її була декорована двома розетками скомпонованих з довкола укладеного листя аканта (добре відомих як деталь капітелей колон корінфського ордера) і квіток соняшнику. Стеля сусіднього залу була підтримувана чотирма, встановленими по середині, колонами іонічного ордера. Майже усі парадні зали були прикрашені оздобленням з різних сортів дерева.

Носковцы, село, принадлежит дворянке Подольской губернии Юлии Степановне Пащенко (православная). Владетельница  живет в  имении, почтовый адрес — станция Юго-Западной  ж. д. „Жмеринка". Всей земли в имении — 2437 десятин,  в том числе: усадебной — 80 д., пахотной -1704 д., леса — 412 д., выгона —  55 д. и неудобной -186 д.
Часть имения находится в аренде*


 Гульдман.Помісне землеволодіння Подільської губернії. Кам'янець-Подільський, 1898 рік
 

Носковцы. Дворец

Далі, із слів того ж Афтаназі, у кінці XIX століття Носківці вже належать Язиковим. Проте згідно з відомим джерелом*, яке датується 1898 роком, маєток все ще належить Юлії Степанівні Пащенко. Коли саме Язикови стали у такому разі власниками маєтку, як звали їх і скільки вони ним володіли — на жаль невідомо. 


 * Гульдман.Помісне землеволодіння Подільської губернії. Кам'янець-Подільський, 1898 рік.
 

герб Языковых

Носковцы. Дворец

Але, точно відомо, так це те, що в 1914 році маєток належав дуже цікавій особі — власником став Олександр Степанович Гіжицький. Правда, належало йому "всього" 296 дес. (нагадаю, у Юлії Степанівни Пащенко на 1898 рік було 2437 десятин), але здрібніння наділів в цей час — характерна риса. Нагадаю, що 1 десятина це 1.0925 гектара… Але за Олександра Степановича переживати не варто — в цій же губернії, в селі Стратіївка, йому належало ще 2368 десятин. До речі, потрібно б туди з'їздити)..


* Список Землевласників Вінницького повіту на 1914 рік
 

Гижицкий

Олександр Степанович Гіжицький  . 
Депутат III і IV Державної Думи від Подільської губернії
 

З прізвищем Гіжицьких я вже знайомив вас на сторінках сайту — в маєтках Ісаєво і Курисово-Покровське Одеської області . Великі землевласники в Херсонській губернії, Гіжицькі, як бачимо, дісталися і сюди.
Наш герой, Олександр Степанович (1869 — 1934) увійшов до історії як політичний діяч. Закінчивши Олександрівський ліцей в Санкт-Петербурзі, він у 1892 — 1900 рр. служив в Державній Канцелярії, був почесним мировим суддею, повітовим і губернським голосним (депутат по-тепершнему). З 1900 р. — Ольгопільський повітовий Проводир дворянства. Олександр Степанович був удостоєний честі бути Церемоніймейстером на урочистостях з нагоди коронації Миколи II.  Депутат III і IV Державних Дум від Подільської губернії (від загального складу вибірників, фракція помірних). Камергер Двору Його Величності. У 1910 р. обраний до складу Ради Всеросійського Національного Союзу. Один з лідерів правого крила Всеросійського Національного Союзу і думської фракції націоналістів. Помірно-правий націоналіст.
Спільно з іншими правими діячами (Ф. Н. Безаком, Б.О.Пеліканом — наш, одесит — С. К. ), Є.Є.Котовим-Коношенко) входив до складу Південної групи монархічної організації "Союз вірних", яка підтримувала зв'язок з монархічною групою Н.Є. Маркова в Центральній Росії.
Після 1917 року О.С.Гіжицький, разом з Безаком брав активну участь в монархічній роботі в стані білих. Коли влада на Україні перейшла в руки петлюрівців, він емігрував в Прагу, а потім в Париж. У еміграції Гіжицький перебував старостою Союзу Російського Сокольства* за кордоном (з 1933 р. почесний член товариства) і помер в Парижі 24 квітня 1938 р


*Русс* Російське Сокольство було створене в Тифлісі в 1870 році. В Росії ця організація діяла до 1923 року, коли була заборонена більшовиками. У російській еміграції діяв Крайовий Союз Російських Соколів в Королівстві Югославія. Мета Російського Сокольства полягала в поширенні Сокольства як форми об'єднання російських людей і виховання молоді в середовищі російських біженців. Головною метою було виховання підростаючого покоління в російському національному дусі  .
 

Русское Сокольство Гижицкий

Оригінальна форма Російських Соколів. Людина у білій перев'язі — О.С. Гіжицький. Знімок зроблений в Празі.
 

Але Гіжицький був не єдиним депутатом Державної Думи з Носківців! Ще одним був Макарій Іванович Сендерко (1862 -?) — священик місцевої церкви. Він, так само як і Гіжицький, був Депутатом III Державної Думи від Подільської губ., але перебував у блоці прогресистів. Макарій Іванович закінчив в 1882 р. Подільську духовну семінарію. У 1906-1907 рр. працював у виданні духовенства Подільської губернії — газеті "Подолія".

Носковцы. Дворец

Не відомо, який саме садівник проектував і висаджував парк, що оточує палац, де зустрічаються як звичайні дерева так і рідкісні. В оформлення парку входила альтанка і вази на постаментах. 

Носковцы.

Альтанка була в парку біля озерця, яке можна розглянути на плані маєтку, була красива альтанка. Не шукайте її тепер, марно. Ця картинка, що ілюструє зовнішній вигляд і місце розташування альтанки, висить у музеї в Носківцях. 

Носковцы.

Очевидно это какие то подсобные помещения, либо построенные позже.
 

У селі Носківці Подільської  губернії трясунські пророки з 1914 р. проповідували, що Друге Пришестя Христове буде 14 лютого 1925 р., і усі трясуни продавали і роздавали своє майно як непотрібне для них; а в призначений день, одягнувшись  святково, і ні з ким не розмовляючи, зібравшись співали: "Христос воскрес! Алілуйя"! Але, не дочекавшись виконання слів своїх пророків, повинні були розходитися з соромом і жахом за майбутнє покалічене життя. ..

Носковцы. Парк

 Проте, парк навколо палацу ще дуже красивий.
 

Носковцы. Парк

Носковцы. Парк. Дуб

Вікові дерева в парку охороняються законом .
 

Носковцы. Парк

Носковцы. Парк

В парку можна простежити залишки планування землі — тераси.
 

Носковцы. Парк.

Із сторони Жмеринки до палацу вела всаджена липами дорога, яка веде свій початок з часу спорудження палацу. На фотографії вгорі — одна з багатовікових лип вздовж дороги. Як і в інших селах де є подібні алеї вздовж дороги, жителі розповідають, що це "дорога Катерини II" – тобто, липи були висаджені спеціально для проїзду Імператриці. Проте це лише легенда.

Носковцы.

Далі, Гіжицького начебто змінює Микола Юзефович Щепковський. Вверху фото сім'ї нового власника, із зібрання Носківського музею (стоїть в центрі).

Носковцы. Конюшни и манеж.

Це залишки манежу, уздовж дороги до маєтку
Надіслано Наталією Пудайло
 
Носковцы. Конюшни и манеж.
 

Носковцы.

Носковцы. Церковь

Дерев'яна церква в Носківцях, яка не збереглася. Очевидно саме в ній колись служив майбутній депутат Державної Думи .

Носковцы.

Залишки іншого минулого. 

Слобода Носківецька

Слобода Носковецкая. Трон Сталина

А це зовсім інше минуле. Років 70 назад тут ув'язнені будували одну з шосейних доріг Сталіна — Ленінград — Могилів-Подільський — тодішній кордон з Румунією. Будували як і належить тоді — передовим радянським способом — рабською працею, в ручну, з техніки були тільки тачки.
До речі, добре побудували — дорога хоч і вузька, але хороша. Планувалося, що по ній проїде Вождь усіх народів. Щоб порадувати його, вирішено було звести величезний монумент, у вигляді Сталіна, що сидить в кріслі. На фотографіях видно усе, що залишилося від цієї споруди — великий пагорб, з краєм, який нагадує спинку і поручні крісла.
Слобода Носківецька — невелике селище поряд з Носківцями. У Слободі Носківецькій за поворотом з траси є глухий кут. Там жили ув'язнені. Спочатку в наметах, а потім зліпили якісь бараки. Незвичайний погляд на період репресій — хранителька музею в Носківцях розповіла мені, що після того, як вони пішли звідси, залишилося дуже багато дітей з російськими прізвищами.)
У 10-х роках ХХ століття село Слобода Носківецька належало Марії Михайлівні Добровольській. Числилося за нею 348 дес. і ще сусідня Слобода Станіславчик Станіславчикської вол

Слобода Носковецкая. Трон Сталина


знімки зроблені 14 жовтня 2008

5 thoughts on “Носківці

  1. Дуже дякую за цікаву й змістовну розповідь про Носківці.

    З повагою, Н. Є.   

  2. Пане Сергію! Доброго Вам здоров`я!

    Дякую за глибоке дослідження моєї Вінниччини, зокрема с. Носківці (я родом з Гнівані). Запитання: де берете історичний матеріал (бо ж не посилаєтесь)?

    Дякую сердечно за відповідь на мою адресу. Кононенко М., травень 2013 р.

    • Здравствуйте! Спасибо за Ваши слова. Источники я не указываю сознательно, на то есть свои причины, кроме отдельных случаев. Подготовка материалов занимает очень много времени и изучается большое количество данных как наших так и иностранных, многое мне присылают потомки из-за границы…

  3. Сергію, вибач, але то не зеки будували монумент Сталіну, а то давньоруське городище Х-ХІ ст., яке народна молва обізвала «Кріслом Сталіна» і приписала різні небелиці.

    • Честно говоря, когда я слышал этот расказ о «Кресле Сталина» я тоже думал что это «легенда». Спасибо за уточнения!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *