Немиров. Вин. Обл. укр
|
||||
|
||||
| Знято на ходу з машини, так що перепрошую) | ||||
|
||||
| старый герб Немирова | ||||
| Письмова згадка про немирівську «горілку-шипучку» датується ще 1752 роком. І не дивно, адже тут кожен поміщик виготовляв для домашнього вжитку особисті горілки та наливки. І які! Їх назви відповідали всім літерам алфавіту – від анісової, березової, вишневої, грушевої і до яєчної. Немирів, як багато літрів в цьому слові!) Однак Немирів цікавив нас зовсім не своїм виробництвом горілки, а палацо-парковим ансамблем княгині Щербатової. Та під’їжджаючи до Немирова (сюди ми прибули з Тального) неможливо не побачити Немирівський завод. | ||||
|
||||
| А так цей завод був сфотографований без поспіху, зі штативу, у минулому столітті | ||||
|
||||
|
||||
| Храм з силікатної цегли-досить своєрідно. | ||||
|
||||
| Костел Йосифа Обручника був на реставрації. (травень 2007) | ||||
|
||||
| Вхід у парк. Нам сказали, що це новобудова. | ||||
|
||||
| Юзеф Потоцький | ||||
|
По переказам, за три версти на схід від сучасного Немирова в Х-ХІ ст.. було старовинне древньоруське місто Мирів. До цих пір тут серед степу височать гігантські (висотою місцями в дев’ять метрів!) вали городища, саме від яких це урочище і зветься Великі вали. Ці вали утворюють переривчасте коло загальною довжиною 5,5 кілометрів. Але кочівники спустошили місто, та коли (відповідно польським джерелам) Великий Ольгерд у 1331 р. звільнив цю місцевість від татар, нове поселення виникло на іншому, на той момент – більш зручнішому, місці. Тоді ця територія належала Литовському князівству. Походження назви міста можливе від річки місцевої Мирки, або від володаря цієї місцини у XIV столітті – Немирі. Друга легенда гласить – на місці Немирова було оточено татарський загін. Коли ординці запросили миру, їм відповіли: «Не мир». Загін було розбито, а поселення, яке виникло на місці побоїща назвали Немирів. Перша письмова згадка про Немирів з'являється в 1506 році, він згадується в ярлику кримського хана Менгли-Гірея. Містечко поступово зміцнюється і стає важливим опорним пунктом відображення татарських набігів.
Будучи великим шанувальником садівництва, він заклав у своїй резиденції великий парк. Справа дійшла до того, що своїм кріпаком він дозволяв одружується тільки за умови того, що вони посадили хоча б кілька дерев. Так що Немирів з тих пір оточують "дерева любові"). В цілому Вінсенті Потоцький був турботливим паном для своїх "підданих", звичайно з поправкою на час. Але не був він позбавлений і деяких дивацтв — наприклад він навіть випускав власні гроші, з гербом Пилява, до якого належали Потоцькі. |
||||
|
||||
| Король Станіслав Август Понятовський | ||||
|
||||
| Тадеуш Костюшко | ||||
| У 1802 році, після другого переділу Польщі (1793), Вінценти Потоцький продав ці помістя знаменитому родичу, Станіславу Щенсному Потоцькому і переїхав до інших своїх маєтків на Галиччині. | ||||
|
||||
|
Зображення старого палацу у Немирові, який простояв до кінця ХІХ століття (малюнок Наполеона Орди) |
||||
|
||||
|
Софія Глявоне – де Вітт – Потоцька втім, за останніми відомостями, це може бути зовсім не її портрет |
||||
| Станіслав Щенсни Потоцький (1752-1805) тут довго не затримався (хоча встиг збудувати римо-католицький костел св. Юзефа Обручника (1803), — одна з не багатьох споруд, вцілілих після грандіозної пожежі у Немирові у 1811 році) та подарував у числі інших цей маєток своєму старшому сину Єжи Потоцькому (1776 – 1810), який незабаром промотав майно, виїхав до Франції і там помер. Але до цього, у 1807 році, Немирів і Ковалівку відкупила його мачуха – Софія Потоцька (1760 – 1822), у першому шлюбі – де-Вітт і ( ходять плітки)… коханка свого ж пасерба. Ім’я цієї третьої жінки Станіслава Щенсного увіковічено в назві прославленого Уманського парку «Софіївка», створеного саме на її честь. Софія виплатила борги Єжи Потоцького, збільшила закладену Вінсентом бібліотеку заснувала в Немирові в 1815 році чотирикласну школу, яка звалася Гайсинському-брацлавською яка проіснувала до 1831 року… Під кінець свого життя вона довгий час проводила в Ковалівці. | ||||
|
||||
| Єжи (Юрій) Потоцький. | ||||
| За її заповітом Ковалівка з Немировим дістались у спадок Болеславу Станiславовичу Потоцькому (1805-1893) – юридично сину Станіслава Щенсного, фактично ж — онуку. (Хоча це звичайно легенда. Зі свічкою я, як ви розумієте, не стояв)) | ||||
|
||||
| Болеслав Потоцький з дочкою Марією | ||||
|
Немирів середини ХІХ ст.. прославлений багатьма відомими людьми, які тут народились чи жили, гостювали, навчались. Тут народився великий російський поет Некрасов. Володар містечка в цей час – граф Болеслав Потоцький, гофмейстер Височайшого Двору – був людиною освідченою, товариською, гостинним та ласкавим господарем, меценатом. Він утримував за свої кошти сирітський будинок та богадільню у Ковалівці, притулок, лікарню для селян, гімназію у Немирові, віддаючи на це майже чверть від загальних затрат на утримання маєтку. У 1835 році він реанімував закриту в 1831 році школу, котру оснавала тут Софія Потоцька, під назвою повітової. В один час в ній навчалося до 450 учнів! У 1838 році школа стала 8-ми класною гімназією. Окрім цієї школи-гімназії Болеслав Потоцький заснував чотирикласну школу в Богопіль. Болеслав заснував у Немирові зарплати для жінок і стипендії для студентів. При ньому Немирів також став одним з важливих культурних центрів — наприклад в 1845 (1847?) році тут виступав Ференц Ліст. Приблизно в 1863 році Болеслав Потоцький їде в Петербург, до Двору. Повернувся він сюди під кінець життя, в 80-х роках, хоча не на завжди — помер він теж в Санкт-Петербурзі, де і похований в римсько-католицькому костелі Відвідин Пресвятою Дівою Марією Св. Єлизавети на Виборзькій стороні, в фамільною усипальниці Потоцьких … Болеслав Потоцкій заклав нову садибу, ту яку ми можемо бачити на малюнку Наполеона Орди і на малюнку внизу. Знаходилася вона вже не в Ковалівці, а на місці тієї самої первісної резиденції Вінсентія Потоцького, яку розібрали не те за наказом Суворова, не то самого Вінсента. Дерева, посаджені Вінсентом, у тому числі з "шлюбними деревами" вже підросли і перетворилися в прекрасний парк. |
||||
|
||||
| Ще вигляди старого палацу | ||||
|
||||
|
||||
| Болеслав Станіславович Потоцкiй | ||||
| Архітектором нового палацу (повторю, що мова йде не про те палаці що ми сьогодні можемо бачити в Немирові, а про те, що на малюнках Орди) був запрошений Болеславом Потоцьким Франциск Мехович, професор і декан Київського Університету. Крім палацу, Мехович вибудував у Немирові ряд інших будівель, наприклад дві церкви, господарські будівлі, садові павільйони та оранжереї. У 1836 роцi він одружився на графині Марії Олександрівні Салтиковій (1807 -1845) і у них була дочка – Марія (1837 – 1882), дочки генеал-фельдмаршала Олександра Миколайовича Салтикова і внучці сенатора Юрія Олександровича Головкіна. | ||||
|
||||
| Могила Марії Олександрівни Салтикової, в подружжі Потоцької, в Парижі. Фотографія Оксани Лобко. | ||||
|
У цьому шлюбі народилася дочка, Мария (1839* — 1882), яка у 1856 р. вийшла заміж за графа Григорія Сергійовича Строганова (1829 – 1911), третього сина державного діяча і колекціонера графа Сергія Григоровича Строганова, від якого успадкував він пристрасть до збирання. Крім пристрасті до збирання (у нього була багата колекція творів мистецтва), Григорій Сергійович являється саме тією людиною, яка поклала початок світовій відомості міста Немирова – у 1872 році саме він відкрив тут великий винокурний завод, зараз нам відомий як завод, випускаючий популярну горілку «Немирофф». Потрібно сказати, що в інтернеті наполегливо одружують Марію Болеславівну Потоцьку з іншим Григорієм Строгановим – Григорієм Олександровичем (1770 – 1857), знаменитому державному діячеві, «батька» беф-строганов і батька ж знаменитої Ідалії Полетики. Навіть є ціла історія про те, що пристарілий граф одружився на молодій Потоцькій і наступного року помер. Григорій Олександрович дійсно помер наступного року після весілля свого родича, Григорія Сергійовича Строганова. Але до Потоцького він ніякого відношення не мав. Був у ті часи ще один, більш молодий Григорій Олександрович Строганов, але вибачте, був одружений з самою Романовою, Великою княгинею Марією Миколаївною, і кращої долі собі не бажав. А у наших молодих Строга нових у 1857 – ж році народилась дочка , Марія Григорівна, якій судилося стати господаркою немирівського маєтку… |
||||
| * В інтернеті зустрічається дата 1837, але за інформацією, наданою канд. іст. наук Оксаною Лобко, Марія Болеславовна народилася в 1839 — це підтверджується збереженими її шлюбним свідченням, де вказана дата її народження як 1839 рік. | ||||
|
||||
|
Марія Болеславівна Потоцька Бюст роботи Л. Кульельмі, зберігається у Вінницькому Краєзнавчому музеї. На звороті напис — "1867". Атрибуція бюста проведена канд. іст. наук Оксаною Лобко. |
||||
|
||||
|
Граф Григорій Сергійович Строганов у своєму палаці . 1902 рік. Робота Ольги Баратинської "Наше Наследие" № 75-76 2005 |
||||
| Граф Григорій Сергійович, полковник, флігель-ад’ютант, на посаді шталмейстера (16.04.1872). Навчався у Московському ун – ті з 22.10.1850 – унтер-офіцер Навського гусарського полку, пізніше – лейб-гвардії Гусарського полку, з 30.08.1855 – поручик, 18.01.1856 – призначений ад’ютантом Військового Міністра кн..Долгорукова, 23.04.1856 — призначений ад’ютантом до Військового Міністра генерал — ад’ютанта Сухозанета, 25.11.1861 – до Військового Міністра генерал — ад’ютанта Мілютіна. У 1883 – 1902 – статський радник, почесний член Академії мистецтв, перебував при Міністерстві Народної освіти. Успадкував знамениту майоратну строганівську галерею, вивіз з неї декілька картин до Риму, де він прожив всю другу половину свого життя, був видатним знавцем мистецтва і склав чудове зібрання, через кілька років після його смерті, розпродане з аукціону в Парижі. Він пропонував завовісти Ермітажу значну частину свого римського зібрання, з складу якого його спадкоємцями і були передані у 1911 році Ермітажу, наряду з кількома предметами сасанідського срібла, два першорядних твори італійського мистецтва – «Мадонна» Сімоне Мартіні та «Релікварій» Фра Анжеліко. Помер Григорій Сергійович 13 липня 1910 року, похований у ФедорІвській церкві в Олександро-Невській лаврі у Санки-Петербурзі. | ||||
|
||||
| Немирівський палац дуже гарний і дуже великий. | ||||
|
||||
| Цей же фасад Немирівського палацу, 1917 рік. | ||||
|
Той палац, який ви бачите на фото збудувала саме княгиня Марія Григорівна з чоловіком Олексієм Григоровичем, князем Щербатовим. Вона повеліла розібрати старий батьківський палац і збудувати на його місці нинішній, повністю кам'яний — батьківський був і кам'яним, і дерев'яним. За легендою, ідеєю для будівлі цього палацу послужило песещеніе Англії, де княгині Щербатової сподобався один з англійських заміських палаців. Будувався він дуже довго – з 1894 по 1917, але вийшов просто чудовим. З приводу авторства проекту палацу єдиної думки нема – вказуються або пара архітекторів Г.Гринера і Е.Крамаржа, або чеський архітектор Іржи Стибрал. Швидше за все архітектори просто змінювались в зв’язку з довгим періодом будівництва палацу. До речі, дещо з старого батькового палацу перекочувало в новий — наприклад великий камін білого мармуру з каріатидами, два мармурових медальйона .. У Немирівському палаці княгині Щербатової перебувала велика частина творів мистецтва, якi свого часу перекочували сюди, згідно сімейних розділів майна, з Тульчинського палацу Потоцьких. Так сюди переїхала французька меблі в стилі ампір, безліч портретів Потоцьких роботи видатних художників, наприклад Лампі, Гольпейна. |
||||
|
||||
|
||||
| Під’їзд для карет | ||||
|
||||
|
||||
| В Інтернеті я до поїздки бачив лише таку фотографію палацу, тому уявляв його досить невеликим. | ||||
|
||||
| Перед красивим бічним фасадом – лабіринт з кущів | ||||
| Парк, закладений ще Вінсентом Потоцьким Марія Щербатова розширила, до 85 га, в ньому майже 80 видів дерев і кущів. Найбільш інтенсивні роботи з його створення проводилися в кінці XIX ст. У парку є і регулярна, французька, і характерна для англійської, "природного" парку, частини. Перед парковим фасадом є пологий схил до ставка. | ||||
|
||||
| Обходимо палац… | ||||
|
||||
|
||||
|
||||
| Перед парковим фасадом насаджені клумби а-ля-сов’єтік, і залишки якоїсь тумби. | ||||
|
||||
| А там, за підстриженими деревами, причаївся, хто б ви думали – Ілліч! | ||||
|
||||
|
||||
| Біля головного входу сплять два лева. Насправді вони раніше були біля того бокового фасаду, що на фото трохи вище. Потім їх перенесли сюди. | ||||
|
||||
|
||||
| Вид з тераси біля палацу | ||||
|
||||
| В парку з старих будівель збереглась ось ця водонапірна вежа – зверху та теплиця – внизу. | ||||
|
||||
|
Остання володарка маєтку, Марія Григорівна (нар. 17.101857), була незвичайною жінкою для своєї епохи. Молода та енергійна княгиня взялась господарювати i відбудовувати Немирiв. Вироби Немирiвської майстернi княгинi М. Г. Щербатової — килими, мережива та вишивки — демонструвались навіть на вiдомiй всеросiйськiй сільскогосподарськiй та промисловiй виставцi 1913 року в Києвi. Облаштовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила з Праги чеського архітектора Іржи Стибрала, з яким познайомилась у Венеції і по чиїм проектам були зведені знаменитий палац, спиртзавод, електростанція, критий ринок та інше. Багато гарних слів хотілось би сказати про цю дивовижну і світлу особистість… За існуючою легендою, якась ворожка наворожила Марії Григорівні, що життя її напряму пов’язане з будівництвом палацу – мовляв, поки він будується – ти живеш, як побудуєш – смерть твоя й настане. Можливо це і було причиною того, що в цілому Немирівський палац так і не був добудований. Вона була заміжня за князем Олексієм Григоровичем Щербатовим (20.09.1848 – 1912), кандидатом права Петербургського університету (1877), церемоніймейстером Височайшого двору (з 1890), камер-юнкером, Подільським губернським маршалком, колезьким радником на посаді єгермейстера; перебував при Міністерстві Закордонних Справ, був почесним мировим суддею Брацлавського повіту, нагороджений медаллю в пам’ять Російсько-Турецької війни 1877 – 1878 рр.., бронзовою медаллю в пам’ять коронації Олександра ІІІ. |
||||
|
||||
| В парку є кілька старих тумб, на яких приліплені вже сучасні вази. Раніше на них стояли скульптури або інші вази ( зі слів нашого гіда). | ||||
|
||||
| Палац у Немирові. Листівка 1984 рік | ||||
| Немировъ, местечко, принадлежит княгине Марие Григорьевне Щербатовой (православная). Владетельница живет в имении и сама ведет хозяйство, почтовый адрес — местечко Немиров. Всей земли в имении 488 десятин 683 сажени, в том числе: усадебной — 105 дес. 1764 сажени, пахотной — 181 дес., 417 саж., леса — 96 дес. 924 саж., выгонной — 12 дес., 1126 саж., и неудобной земли — 92 дес. 1252 сажени*. | ||||
| * Поместное Землевладение в Подольской губернии, В.К. Гульдман, 1898год. | ||||
|
||||
|
Потрібно сказати, що гуляючи у парку, ми зустріли чудового ентузіаста Немирівського палацу і особистості Марії Щербатової, пана Олександра Петровича. Він люб’язно погодився стати нашим гідом і розповів нам всі прекрасні та моторошні історії палацу, повідомивши при цьому, що знайомий з архівними матеріалами немирівського маєтку. З його розповіді ми дізналися і про переставлені леви, і деякі зміни у зовнішності палацу ( через згадану вище легенду, остаточно палац добудували вже в роки СРСР), і деталі трагічної долі княгині Марії Григорівни, її дочки, сина… До останнього вона не губила віру в оточуючих людей, та не виїхала за кордон. Та, дива не трапилось, і всю її сім’ю було жорстоко вбито на порозі п’яними мужиками в січні 1920 року. Крім Щербатової і її дітей, у січні 1920 року разом з ними загинула і дочка бувшого Прем’єр-Міністра Російської Імперії, великого реформатора Петра Аркадійовича Столипіна, Ольга. Справа в тому, що сестра Ольги Петрівни Столипіної, Олена, вийшла заміж за єдиного сина Марії Григорівни, князя Володимира Олексійовича. Звернемося до інтерв’ю онука Петра Аркадійовича Столипіна, Дмитра Аркадійовича, в якому він розповів також і про долю його тітки: -«Ольга Петрівна Столипіна знайшла свою смерть на Україні. Хочу докладно про це розповісти. Її сестра Олена (померла 90-річною у 1985 р. у Франції), була заміжня за Володимиром Щербатовим. Його сестра і мати прихистили вдову Столипіна Ольгу Борисівну з дітьми у своєму Немирівському палаці (зараз Вінницька область). Враховуючи уподобання місцевих жителів до Марії Григорівни Щербатової і її доброчинну діяльність, голова Раднаркому України Христиан Чаковський дав наказ ревкому про недоторканість родини, їх палацу та парку. Під його покровительство потрапляла невістка Олена, уроджена Столипіна, і її родичі. Та у січні 1920 року у Немирів увійшов підрозділ Червоної армії, в ряди якого затесався такий собі Андрій Лісовий, нероба і п’яниця, який люто ненавидів Щербатових. Разом з трьома червоноармійцями, напившись до безпам’яті, Лісовий вночі 20 січня розстріляв у парку біля палацу трьох жінок – саму княгиню (63-років), її дочку Олександру (39 років), фрейліну Височайшого Двору та їх подругу Марію Гудим –Левкович. Потім подалися на пошуки Столипіних. Знайшли 23-річну Ольгу і смертельно її поранили – декілька днів вона була в агонії. Біля її ліжко постійно знаходилась молодша сестра. Не спроможні заступитися за жінок, місцеві жителі розстріляли вбивць. Щербатових і Ольгу Столипіну поховали у монастирі». Олена Петрівна вирвалась у Рим. З двома маленькими дочками – Ольгою 1915-го та Марією 1916 р. народження приїхала у палац Григорія Сергійовича Строганова, ключі від якого їм передав співробітник Посольства неіснуючої Російської Імперії. Країни нема, а люди продовжували працювати, сподіваючись у зміни на краще… |
||||
|
||||
| На цьому самому місці і була розстріляна остання господарка немирівського помістя. | ||||
|
До сказаного онуком Столипіна хотілося б додати деталі, про які ми почули від Олександра Петровича. Перед тим як вбивати, бандити наругались над жінками, і привели їх до місця, яке ви бачите на фото зверху. Це не так далеко від самого будинку, прямо, вздовж паркового фасаду. Тут вони були розстріляні. Поховали їх черниці жіночого монастиря, не в родинному склепі а у простій могилі біля церкви. Там стоїть хрест, і саморобний надгробник з табличкою. За два дні до цього зник син Марії Григорівни, Володимир Олексійович. З розповіді нашого гіда, він з коштовностями родини намагався вибратися з Немирова і виїхати за кордон щоб приготувати приїзд всієї сім’ї. Однак саме цінності, які були при ньому, швидше за все і стали причиною його смерті. |
||||
| Из воспоминаний жителя Немирова Владимира Штунделя: «В 1914-м княгиня Щербатова отдала свой дворец под лазарет. И сама работала в нем сестрой милосердия вместе с тремя дочками Столыпина, приходившимися ей родней и специально приехавшими в Немиров помогать раненым. Несколько лет в округе орудовали банды. После окончания Первой мировой оружия было навалом. В хлевах стояли трехдюймовые пушки. Мой одноклассник Хоменко приносил на занятия наган и разбирал его на задней парте. Учитель математики говорил: «Что вы делаете? Вы же можете выстрелить!» А тот отвечал: «Ничего, ничего…» У меня была команда босяков: Женька Сырчук, Володька Островский, Дудик Трахтенберг. Они примчались ко мне: «Бежим! Там княгиню расстреляли!» Когда мы прибежали, трупы уже закопали, но не глубоко, а лишь присыпали землей. Из-под свежего холмика торчала одна нога в черной туфле. Мы кругом пошуровали, нашли куски черепов с длинными волосами, разлетевшимися в разные стороны от выстрелов в затылок».* | ||||
| Доклад на конференции «Слобожанські читання — 2011» Наталья Коган Из истории княгинь Щербатовых | ||||
|
||||
| На фотографії – діти Петра Аркадійовича Столипіна. Зліва направо – Наталя, Олена, Олександра, Марія, Ольга, Аркадій (сидить на підлозі). | ||||
|
||||
| Марія Григорівна Щербатова | ||||
| Довго я шукав хоч якесь зображення княгині Марії Григорівни, та марно. У самому палаці є її портрет, та він був зачинений, так до того ж, як з'ясувалося пізніше — це не її портрет. Портрет Марії Григорівни Щербатової мені прислала Оксана Лобко, за що їй велике спасибі.. | ||||
|
||||
|
Княгині Марії Григорівні Щербатовій, крім самого Немирова, де вона проживала и сама керувала маєтком, у тому ж Брацлавському повіті належало ще цілий ряд сіл: Березівка- ферма, 379д; в оренді — Баблів — ферма, 585д, — Бушинка разом з Шрамки і Гиренки — 632 д, в оренді — Головенки, 234 д, в оренді — Гунька, разом з Тури і Бандури — 283 д, в оренді — Заворона, 354 д, в оренді — Заобводна, -ферма, 253 д, в оренді — Зарудинці, ферма, 1103 д, в оренді — Криківці, ферма, 2426д, в оренді — Медвежа, ферма, 393 д, в оренді — Морозова, ферма, 107д, в оренді — Мухівці, 1175д, в аренді — Ободянська ферма, 252 д, в оренді — Осипенки, разом з хутором того ж імені, 42 д. в оренді — Плоска разом с Чеколановою, ферма, 1098д, в оренді — Рачки, ферма, 334 д, — Рубан, 614 д, в оренді — Сажки, ферма, 327д, в оренді — Сподахи, 484д, в оренді — Супрунівка, 321д, в оренді — Цихмістрова, ферма, 599д, в оренді — Яранська, разом з Хвастівцями, ферма, 616 д. , в оренді* |
||||
| * Поместное Землевладение в Подольской губернии, В.К. Гульдман, 1898 год. | ||||
|
||||
| На цій триверстовій (масштаб) карті Шуберта кінця ХІХ століття видно місто Немирів і Жіночий монастир, (праворуч зверху), де ніби була похована княгиня. | ||||
|
||||
| На останок трошки веселіше – ось скажіть мені, чим займаються ці олені? Причому в кількох метрах від дитячого майданчика… Ні сорому, ні совісті..)) | ||||
|
||||
| Це не бувша харчевня чи таверна, чи навіть особняк. Це — електростанція і млин! Збудовані вони на замовлення княгині Щербатової у 90 –их рр.. ХІХ століття і розміщені над ставом на березі річки Мирки вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки і походить назва – Брацлавський млин. Він приводився в рух дизельною електростанцією. Це – одна з перших електростанцій на Україні. Споруджена по проекту ( з різних джерел) або архітектора Пехера, або чеського архітектора Іржи Стибрала | ||||
|
||||
| На виході (чи на вході, як кому більше подобається) стоїть танк. Мабуть, щоб нічого не винесли з парку. Щоправда, навряд чи він нас дожене. Та може стрільнути))) | ||||
источники в интернете: — http://www.zn.ua; ocher-sity.km.ru; rusdrev.narod.ru; www.nemiroff.ua,
|
||||
| снимки сделаны 30 сентября 2007 |
Очень интересный сайт. Жаль только, что нашла его уже после того, как мы с мужем посетили Винницу,Немиров и Тульчин. Фотоотчет о нашей поездке можно посмотреть здесь: http://youtu.be/z5FfpoFEXFo
Серьожа,шкода, що Ви не потрапили всередину колишнього маєтку. Там є багато цікавого, ще збереглися карнизи, які в кожній кімнаті були іншими (а кімнат кажуть було 26 чи 29), є дві кімнати — музеї, де є фотографії родини Щербатових в т.ч. і Марії Григорівни, збереглися два каміни, два фортеп’яно, деяка мебель, що належала графині та ще дещо. В санаторії «Авангард», який розташований на території усадьби М.Щербатової, проводяться екскурсії для відпочиваючих і тоді відкривають ці кімнати-музеї. Екскурсії починаються щосуботи в 14 год. (якщо немає інших екскурсій), збір біля столової. Правда, екскурсія «неисчерпывающая», хотілось би більше інформації, але Ви можете підчеркнути для себе інформацію і висвітлити її більше. Дуже цікавий у Вас сайт, багато цікавої інформації, дякую Вам. Я як і Ви дуже люблю старовинну архітектуру, історичні дані і подорожувати по старовині. Правда, в мене немає такої можливості, але коли я десь буваю і бачу цю старовину, то я отримую море задоволення від побаченого і з великим задоволенням читаю інформацію, яку Ви висвітлюєте на сайті.
Спасибо Вам за Ваш отзыв. В прошлом году я снова был в Немирове и мне удалось побывать внутри дворца, и я видел все, о чем Вы пишите. Надеюсь в недалеком будущем выложить это все на сайт. Так что жду Вас у себя на страничках)