Меджибіж
Меджибож — Międzybuż
|
|
|
Селище міського типу в Летичівському районі Хмельницької області
раніше — містечко Летичівського повіту Подільської губернії
|
|
|
Історія фортеці
|
|
|
|
|
Похмура погода для цієї величної військової споруди підходить набагато більше веселеньких сонячних картинок. На мій, звичайно, погляд …
|
|
У дитинстві я, як і переважне число дітей чоловічої статі, не награвся у солдатиків. Пам'ятаю, як ми будували "форти" з пластиліну і стріляли з трубочок в індійців і "ковбойців" — саме так ми їх назвали, хай пробачать мене американські приборкувачі корів… А якщо не награвся у солдатиків, то завжди цікаво побачити справжні фортеці, а не іграшкові форти. Тим більше такі, як у Меджибожі. Адже, подібного роду фортець немає ніде більше на просторах бувшого СРСР, та і в Європі не впевнений, що вони на кожному розі. Та і де ця Європа, а Меджибіж — ось він…
|
|
|
Герб Меджибожа.
|
|
|
Ну хоча звичайно блакитне небо над головою нікому ще не заважало). Отже — увійдемо. Попереду — західна стіна, головні ворота і п'ятигранна башта.
|
|
Використання матеріалів сайту тільки з відома автора.
|
|
|
Але давайте по порядку. По-перше, що за назва така — Меджибіж? Усе просто. Тут в Південний Буг впадає його притока — Бужок. Ось вам і "між Бугом і Бужком — між Бужками – рос. МеждуБож — ну а враховуючи полькую складову — Międzybuż — Меджибіж. Меджибіж — один з найдавніших російських міст. Перша згадка про се дивовижному місці відноситься до 1146. Тоді князь Ізяслав Мстиславич віддав його в уділ Святославу Всеволодовичу, колишньому Володимир-Волинському князю. Вже через два роки Меджибіж став володінням сина засновника Москви князя Юрія Долгорукого Ростиславу; Далі містечко переходить від одного князя іншому — шляхом междуусобних зіткнень. У 1227 р., коли Меджибіж входив до складу Володимиро-Галицького князівства, Данило Романович віддав його князю Ярославу Інгваревич, князю Луцькому.. В Галицько-Волинському літописі згадується князь Борис Межибожський, який в 1235 р. брав участь в змові галицьких бояр проти князя Данила Галицького. У 1254 (1258?) році галицький воєвода Діонісій Павлович взяв Меджибіж нападом. З того часу Меджибіж у літописі не згадується. Можливо, місто було спалене і життя там завмерло. Невідомо, якого роду укріплення захищали місто в XII — XIII столітті — швидше за все дерев'яні- земляні. Кам'яна ж фортеця — і зовсім не та, що ми бачимо на знімках — з'являється приблизно через сто років. У 1362 литовське військо розбило татар при Синіх Водах, і литовський князь Ольгерд передав Поділля своїм племінникам Кориатовичам. Щоб зміцнити прикордонний район, Кориатовичи (Корятовичи) споруджують кам'яні фортеці на місці староруських городищ. У списках новозбудованих укріплень зустрічається і Меджибіж. Після унії Польщі і Литви, в 1385 році Меджибіж стає королівським замком. Він був переданий прикордонним старостам для відображення нападів татар. Побудовані кам'яні укріплення і новий статус міста зіграли свою роль — Меджибоіж послідовно успішно відбивав татарські штурми — в 1453, 1507, 1515 і 1516, 1566 роках. У 1507 році татар тут розбив львівський каштелян Ян Каменецький, в 1515 — воєвода Ян Тарнавський. У 1516 татари прийшли помститися і оточилили Меджибіжський замок, але узяти не змогли. Військом командував каменецький каштелян Станіслав Лянцкоронський. У 1566 облога повторилося, але захищав замок вже новий власник замку — Микола Сенявський. Про нього трохи пізніше.
З 1434 року Меджибіж входить до складу Летичівського повіту.
|
|
|
На право від воріт і башти йде кріпосна стіна. Перед нею — залишки рову, який був заповнений водою.
|
|
В ці роки, на початку XVI століття Меджибоіж належав Ганні Гербурт, прабабці польського Короля Яна III Собесського, з яким ми зустрічалися вже, наприклад в Олеському замку. А з середини того ж, XVI століття і на найближчі двісті років Меджибіж стає володінням роду Сенявських. Першим його представником тут був Микола Синявський (Mikołaj Sieniawski) (~1489-1569)
|
|
|
Це найстаріша споруда фортеці. Можливою датою будівлі є або кінець XIV або XV-е століття.
|
|
|
Вежа чотириповерхова.
|
Микола Синявський — староста галицький і коломийський, з 1539 — польний коронний Гетьман, з 1553 — воєвода російський, з 1561 р. — Великий коронний Гетьман.
Брав участь у військових діях на південно-східних межах Великого князівства Литовського. Виграв 12 битв. В помсту за татарські набіги, сам організував декілька військових походів на Кримське ханство, зокрема на фортеці Очаків і Білгород-Дністровський. У 1552 р. за підтримки Миколи Сенявського молдавський престол зайняв Олександр Лепушняну, що став ленником Польщі.
Вважається, що саме Микола Синявський, починаючи з 1540-м року, зайнявся перебудовою, розширенням і зміцненням меджибіжського замку згідно з останніми віяннями фортифікаційної науки тих років, і в цілому замок набув вже нинішнього вигляду. Проте, своїм місцем проживання він вибрав Бережанський замок, так само ним побудований. Там він і був похований.
|
|
|
На верх можна підніматися по вузьких дерев'яним сходам. Довгий час в XX столітті вежа стояла без даху і перекриттів, сходів і т.д. Все довелося робити наново. Зараз процес реставрації триває.
|
|
|
Опора всіх перекриттів вежі — центральний цегляний стовп.
|
|
|
У башті безліч різних за формою бійниць.
|
|
|
|
Піднявшись на самий верх вежі, переконуєшся, чому вона також називалася Дозорною вежею — стоячи тут можна побачити весь навколишній пейзаж — Меджибіж, річка, поля, церква… Чи ворога, що наближається…)
|
|
|
|
|
Видно також ще одну вежа, що збереглася, — Восьмигранну..
|
|
|
А ще — білий кінь, який мирно пасеться під стінами колись грізної цитаделі.
|
|
|
Якщо подивитися вправо — видно високі стіни з вузьким високим вікном — руїни костьолу.
|
|
|
Вид на головні ворота і стіна з ровом перед нею.
|
У 1593 році спадкоємець Миколи Синявського Адам-Ієронім Синявський (Adam Hieronim Sieniawski) (1576-1616) дав Меджибожу Магдебурзьке право. Грамота на самоврядування сповіщала про обов'язки міщанського стану. Вони повинні були зміцнювати місто, копати рови, утримувати в порядку оборонні укріплення і гарнізон. Кожен повинен був мати запас куль і пороху, і тримати зброю напоготові. На площі з'явилася, по такому випадку, міська ратуша. До цього часу в Меджибожі збирається велика єврейська община, дуже добре розвивається торгівля, містечко процвітало.
У 1615 і 1627 році Меджибіж ще раз відбив татарські набіги.
У 1632 році побудований костьол св. Трійці.
|
|
|
П’ятигранна башта також відома як Рицарська. Вид з двору.
|
|
|
Самі дерев’яні ворота — результат реставрації XX століття. .
|
|
|
Меджибіж на малюнку Наполеона Орди. Зліва від замку видно костьол, а справа — вежа міської ратуші. Над палацом височіє Рицарська вежа.
|
|
|
Герб Лелива (Leliwa), до якого належав рід Синявських..
|
|
В період воєн 1648-1654 років під керівництвом Богдана Хмельницького фортеці дісталося. Якщо татари і турки не змогли завоювати фортецю, то на самому початку війни повстанські загони Максима Кривоноса захопили місто. Козаки вирізали тут практично всіх католиків і євреїв. Максим Кривонос в тому ж році помер від чуми, і був похований, за переказами, недалеко від Меджибожа. У 1649 році під Меджибожем відбулась жорстока битва між польським військом і козацькими полками Нечая, внаслідок чого королівські війська відступили. У Меджибожі бував і сам Богдан Хмельницький в 1650 році. Через рік близько 12 тисяч повстанців знову взяли штурмом місто, нанісши великих втрат фортеці. У 1659 царський воєвода Шереметєв також обложив Меджибіж, але не брав його.
|
|
|
Недалеко від Меджибожа в пам'ять подій 1648 року стоїть ось такий пам'ятний знак.
|
|
|
У 1666 році Дорошенко, разом з Давлет-Гіреєм тут розбив польські війська. Турки з'явилися безуспішно облягали місто в 1671 році. Після Бучацького мирного договору 1672 року турки отримали землі Поділля, у тому числі і ті, де знаходився Меджибіж. Фортецю вони відновили, надавши спорудам східний манер. Від них же залишилися три кам'яні стовпи незрозумілого призначення (два з них — у Требухівці).
|
|
|
Якщо подивитися з вежі на внутрішній двір, перше що бачиш — безумовно церква.
|
|
|
За нею відкривається вид на палацову частину фортеці — це одне з дуже цікавих рішень Меджибожа — вбудований в стіну палац. До нього ми перейдемо трохи пізніше. Перед ним видно обгороджена територія, де ведуться розкопки. Підемо, мабуть, донизу — роздивимося уважніше.
|
|
Отже — церква. Зараз це православна церква цікавого такого патріархату, а побудована вона була як католицька. У 1586 році Рафал Сенявський (пом. 1592), що був каменецьким каштеляном, збудував її тут в готичній манері. Коли Меджибіж відійшов туркам по Бучацькому миру 1672 року, в церкві була влаштована мечеть. Коли турки пішли, тут знову був костьол. Пізніше, в XIX столітті, її перебудували у барочному стилі. Готичні форми фронтону змінені на барочні. У 1831 році перебудована в православну церкву.
Їй тоді повернули дещо зі знову модної тоді готики..
|
|
У кінці XVII століття Меджибожем володів Микола-Ієронім Сенявський (Mikołaj Hieronim Sieniawski) (нар. 1645-15. 12. 1683), повний коронний гетьман. У 17 років він одружився на представниці іншого древнього польського роду — Радзивіл, — Цецилії Марії (Cecylią Marią Radziwiłłówą). У них народився син — Адам-Микола і дві дочки — Іоанна (Joannа Sieniawska) і Теофіла (Teofila Sieniawska, 1677 -1754). Іоанну видали заміж за Стефана Потоцького (Stefan Potocki) (пом. у 1726р.), а Теофілію — за Олександра-Яна Яблоновського (Aleksander Jan Jabłonowski).
Кар'єра Миколи-Ієроніма Сенявського складалася таким чином — спочатку — ротмістр (з 1663-го) потім стражник великий коронний (з 1666-го), а наступного року стає полковником і бере участь у битві у війську Короля Яна III Собесського під Підгайцями. Ще через рік, в 1668 році — великий коронний хорунжый. У 1673 році він знову воював — дещо північніше Меджибожа, — близько Хотина, у битві польсько-литовського і османського військ. Він розбив турецький обоз з провіантом, обклав Меджибіж і взяв його, перебивши усіх татар.Після перемоги над турками він стає коронним надвірним маршалком, з 1676 — маршалок (спікер) Сейма. У 1679 році стає Львівським старостою, потім Радомським, Рогатинським і Піщанським старостою. У 1680 — воєвода волинський. Ну і вінець кар'єри — 1682 рік — Повний Коронний Гетьман.
|
|
|
Микола-Ієронім Сенявський
|
|
У 1682 році, разом з Королем Яном III Собесським (Jan III Sobieski) він приймає участь в знаменитій битві під Віднем, коли османське військо під проводом візиря Кара-Мустафи (Merzifonlu Kara Mustafa Pasha) намагалося захопити Відень — на той момент — столицю Священної Римської Імперії Германської нації. Якби туркам це вдалося зробити, це було б дуже символічно — спочатку вони захопили столицю Східної Римської Імперії — Константинополь, а теперь настала черга столиці Західної Римської Імперії. Але не сталося. Перемогло об’єднане австрійсько-німецько-польське військо, командував яким сюзерен Миколи-Ієроніма Сенявського, Король Ян III Собесський. На жаль, наш герой незабаром після перемоги під Віднем помер від чуми. У Львові.
|
|
|
Адам Микола Сенявський
|
|
У Миколи — Ієроніма був єдиний син — Адам-Микола (~1666-18.02.1726). Так вийшло, що Адам Микола Сенявський (Adam Mikołaj Sieniawski) був останнім представником цього славного роду. Разом з батьком він брав участь в битві під Віднем в 1683-му році. Його батько, як я згадував, був Повним Коронним Гетьманом — син же дослужився до звання Великиго Коронного Гетьмана. Щоб стало трохи зрозуміліше скажу що приблизно це Головком (великий Гетьман) і заступник головнокомандувача (Повний Коронний Гетьман). До цього, з 1692 року він був Белзським воєводою, потім досяг рівня свого батька — став Повним Коронним Гетьманом в 1702 році, а через чотири роки, в 1706 — став Великим. У 1710-му — каштеляном Кракова. У роки Північної війни Адам-Микола воював на стороні Августа II — Фредеріка, союзника Петра Великого. Знатність роду Сенявських дозволила Адаму-Миколі бути одним з ключових претендентів на польський трон, після того, як Август-Фредерік відрікся від престолу в 1706 році. Адам-Микола Сенявський, програвши у боротьбі за польський трон Станиславу Лещинському, пізніше, в 1709 році, не дав військам останнього об'єднається зі шведською армією Карла XII — таким чином, частинка Полтавської вікторії належить і йому. Згодом, коли Август II знову став Королем Польським — в 1709 році, він перейшов до нього в опозицію. За свій рахунок він посилав з дипломатичною місією в Росію Йосипа Таужа. Відтоді він так чи інакше був пов'язаний з Російською Імперією. Думка про польську корону не залишала Адама-Миколу, і він в цій справі сподівався на допомогу Петра. Тим часом його супротивники спочатку посадили його у в'язницю, (суду вдалося уникнути), а потім обмежили його військову владу.
|
|
|
Єлизавета-Олена Сенявська, вроджена Любомирська
|
Дружиною Адама-Миколи була його однолітка, Єлизавета-Олена Любомирська (Elżbieta Helena Lubomirskа). Весілля відбулося в 1687 році. Придворна пані королеви Марії Казимири, дружини Яна III Собеського. Дівчина була активна, брала участь в політичному житті. Проте спадкоємця чоловікові не подарувала. У 1726 році Адам-Микола помирає у Львові, у покоях Нижнього замку. Спадкоємицею величезних багатств і впливу Сенявських стає єдина дочка Адама і Єлизавети — Марія — Софія (Maria Zofia Czartoryska z Sieniawskich) (нар. 1699, пом. 21 травня 1777 року).
Єлизавета влаштувала дочці пишні хрестини — вона запросила політичних союзників свого чоловіка — на урочистості були Петро Великий, Август Сильний і князь Ракоци. Вся урочистість відбувалася у присутності 15 тисяч солдатів! Петро Перший став хресним батьком Софії… Її першим чоловіком був Станіслав Денхофф (Stanisław Ernest Denhoff) — повний гетьман литовський. Проте він помер в 1728 році, всього через 4 роки після весілля. В її руках знаходилася безліч російських товарів і велика кількість резиденцій. У тому числі і Бережани — родовий палац Сенявських, ну і звичайно, Меджибіж. Тому Марія-Софія була однією з найпривабливіших партій в Речі Посполитій. У 1731 році Софія стала дружиною князя Августа Олександра Чарторижського (August Aleksander Czartoryski). З цим шлюбом в історії Меджибожа починається період Чарторижських (Чарторійських).
|
|
|
Марія Софія Сенявська, в заміжжі — княгиня Чарторижська
|
Рід Чарторийських належить до Гедеминовичів- тобто, що пішли від Гедемина, а конкретніше від його правнука. Чарторийські належать до герба Погоні Литовської. Август-Олександр народився 6 жовтня 1697 року у Варшаві, вчився у Франції, Німеччині і навіть потрапив на Мальту, де став кавалером Мальтійського Ордену. Потім він трохи повоював – наприклад, в рядах австрійського війська під Бєлградом в 1717 році, і до 32 років вже був полковником національної гвардії і одночасно генерал-майором Коронних військ. У 1731 році він стає Воєводою Російським (була така посада при Польському пристолі) і старостою ряду містечок у Польщі. Проте справжній, так скажімо, "успіх", до нього приходить тільки 17 липня 1731 року, коли він одружився на спадкоємиці Сенявських Марії-Софії. Цього шлюбу він дуже домагався і саме цей шлюб, напевно, став запорукою не лише багатства Чатрорійських, але і їх політичного впливу. Марія-Софія принесла йому 30 міст і 700 сіл приданого… Це дозволило йому, в період "безкрулевья" в 1733 році, претендувати на трон, хоча він сам це заперечував і згодом підтримував Станіслава Лещинського, супротивника Росії, за що наступного року російські війська узяли Меджибіж і 29 червня 1734 року Август-Олександр здався Королеві Августу III. За це він навіть був нагороджений орденом. Після цього він зайнявся зміцненням економічної потужності сім'ї. Деякі збиткові маєтки зносилися під корінь, в інших місцях будувалися нові палаци, а в містах заводилися цілі нові види мануфактур – наприклад, 300 саксонських ткачів заснували ткацьку промисловість Консковолі, яка успішно діяла в місті до Першої Світової. У політиці підтримував Францію, але шукав при цьому і союзу з Росією, в надії з її допомогою посадити на польський престол свого сина Адама. Він був в Петербурзі з 1762 по 1763. Після цього візиту він ретельно приготував план коронації свого сина, але в Росії до влади прийшла Катерина Велика, а їй же потрібно було чимось віддячити красеневі Станіславу Понятовському, який скрашував їй суворі будні нелюбимої дружини при дивуватому чоловіку Петру Федоровичу, — і Королем Польським став Станіслав Август Понятовський. Але і старання Августа-Олександра не пропали дарма — він отримував щомісячну платню від Катерини у розмірі 54000 злотих… Проте це не вберегло його від розділу його маєтків при послідовному падінні його країни — при трьох розділах Польщі. Після цього він, скажімо так, дивився у бік Австрії, або як вона тоді іменувалася, Священної Римської Імперії, припускаючи усадити на польський трон австрійського ерц-герцога Максиміліана. Не вийшло.
У 1769-му році під Меджибожем двічі стояли війська головнокомандувача наступальною армією під керівництвом князя Голіцина, який діяв проти турків.
|
|
|
Князь Август Олександр Чарторийський
|
|
До того моменту, коли князі Чарторийські стали власниками Меджибіжськой фортеці, її оборонне значення було втрачене. Нові власники перебудували багато що, внісши у вигляд елементи розкоші і вишуканості. У палаці змінили розміри вікон і дверей, перебудували каміни і печі. Були побудовані нові кам'яні корпуси для служб і челяді, перебудований замковий костьол, фасад якого придбав модні тоді бароккові форми
|
|
|
Меджибіж у 1850-му році (фото з жж agritura)
|
У 1790-му році в Меджибожі мешкав генерал-майор Андрій-Тадей-Бонавентура Костюшко, який служив на той момент в Малопольській дивізії. Через чотири роки він стане відомий всьому світу як Тадеуш Костюшко, борець за незалежність Польщі, в тому ж році він буде розбитий Суворовим під Варшавою, і в тому ж році ще раз побуває в Меджибожі, правда вже не по своїй волі, а по волі Катерини Великої, коли по її наказу його таємно переправлять з-під Варшави до Санкт-Петербургу, із зупинкою, у тому числі, в Меджибожі…
Два роки Тадеуш відсидить в Петропавловській фортеці і буде з почестями звільнений. Але це інша історія..
|
|
|
Тадеуш Костюшко
|
|
Спадкоємцем Августа-Олександра став його син, Адам — Казимир князь Чарторийський (Adam Kazimierz Czartoryski) (1.12. 1734-19.3.1823). Так само як і батько, він вчився в Німеччині, Франції і Італії, довчався в Англії, там же став англофілом. Одружився він, теж, як і батько, на спадкоємиці великого статку Ізабеллі Флеммінг (Izabela Fleming) (нар. 3-го березня 1746, пом. 15 травня 1835). Цікаво, що матір'ю Ізабелли Флемінг була Антоніна Чарторийська (Antonina Czartoryska), дочка старшого брата батька Адама Казимира, тобто його Адам — Казимир одружився на своїй двоюрідній племінниці…
|
—
|
|
Адам Казимир Чарторийський
|
|
Як і батько, Адам-Казимир намагався грати роль в політичному житті Речі Посполитої, і навіть, як ми пам'ятаємо, був кандидатом на Польський трон, проте програв своєму двоюрідному братові Станіславу Понятовському. Потім він став лідером Патріотичної партії. Посада його була Генеральний староста Поділля — він отримав її в 1758 році. Цікавило ж його просвіта і мистецтво. Так, серед іншого, він заснував періодичне видання "Монітор", командував Кадетським Корпусом і був членом Нацональної комісії по освіті (Komisja Edukacji Narodowe), сам писав літературні праці, наприклад комедії. Разом з дружиною вони збудували прекрасний палац Чарторийських у Пулаві, де в 1805 році він удостоївся честі приймати Імператора Олександра I. В період наполеонівських воєн, будучи австрійським підданим, після поразки Австрійської Імперії Адам-Казимир, якось дуже легко, змінив австрійське підданство на підданство Великого герцогства Варшавського — сколоченої Наполеоном псевдо-Польщі, хоча і був австріським фельдмаршалом…
|
|
|
Ізабелла Флемінг
|
|
|
Північний корпус своїм правим краєм підходить до палацу. Ще не давно дах корпусу був черепичний, але тепер у фортеці йде "євроремонт". Виявляється, у фортецях раніше були дахи з металочерепиці, якщо хто не знає.
|
|
|
Попереду — ренесансний палац Чарторийських. Невеликий, кам'яний, прямокутний, двоповерховий, він дуже притягує до себе. Протилежним фасадом була кріпосна стіна, яка в цьому місці найвища, до 17 метрів! Її зубці видно праворуч від палацу..
|
|
|
Палац вписаний в південно-східний кут фортеці, може тому він залитий сонцем?)
|
|
|
Дуже мені подобаються палацовий парапет з великими зубцями і особливо — чаші по кутах
|
|
|
|
|
|
Помимо двох поверхів, палац має (мав, вірніше буде сказати) і підвальні приміщення із склепінчастими стелями. Один з входів в підвал — на знімку вгорі..
|
|
|
Сходи (фото зверху) та один з підвалів — внизу..
|
|
|
|
Тут хотілось би сказати "а тепер пройдемось по інтер’єрам палацу і оцінимо внутрішнє убрання". Не вийде.
|
|
|
З "внутрішнього убрання" я знайшов щось схоже на пічну трубу (можу помилятися) — стирчить над руїнами на знімку вгорі, та ще якимось дивом вціліла одна з рам другого поверху із стрілчастими вікнами — фото внизу. ..
|
|
|
|
Знову у мене кадр майже співпав з кадром з минулого!) На знімку внизу можна отримати уявлення про те, як виглядав палац, правда на початку ХХ століття, коли власне і палацом він вже не був. На бічній стіні видно дірки від балок, які тримали навіс над сходами на другий поверх. Вона добре видно на старому фото.
|
|
|
(фото с жж agritura)
|
Ось і дійшла черга до останнього власника Меджибожа. Отже, спадкоємцем князя Адама Казимира був князь Адам-Юрій Чарторийський (14.01.1777-15.06.1861), який залишив помітний і слід в російській історії. Особа князя і цікава і суперечлива. Розпочнемо з походження. Його батьком міг бути зовсім не Адам-Казимир, а князь Микола Васильович Репнін, фактичний правитель Польщі при Королеві Станіславі Понятовському. Говорили, що у Ізабелли, матері Адама-Юрія і Репніна був роман… Як заведено, було в його сім'ї, для освіти Адам-Юрій (по-польськи — Єжи) виїхав за кордон, в ту ж Німеччину і Францію, де вчилися і подорожували в юності його батько і дід. Пізніше, через Швейцарію і Голландію князь виїхав в Англію, де вчився в Едінбургу. У Польщу повернувся остаточно в 1791, але хіба це була вже Польща?… Молодий, гарячий, князь Адам — Юрій звичайно прилучився до повстання Костюшко, але був заарештований австрійцями. Катерина II наказала конфіскувати численні маєтки Чарторийських, які знаходилися після розділів Польщі на російській території, але в ході переговорів вдалося обійтися без цього. Ціною угоди був переїзд Адама-Юрія і його молодшого брата Костянтина в Санкт-Петербург і вступ їх на російську службу. Так і сталося в 1795-му році. Князь Адам став князем Адамом Адамовичем Чарторижським і був зарахований до кінної гвардії і став камер-юнкером Височайшого Двору. У наступному (і повторно в 1812-му) в результаті сімейного розділу, йому відійшов, серед інших і Меджибіж, повернений Катериною Чарторийським. Молодий, добре освічений польський шляхтич притягнув до себе увагу Цесаревича Олександра Павловича. Так само як і Адам, Олександр захоплювався республіканськими ідеями, свободами і конституціями. Молоді люди стали однодумцями і навіть друзями. Дружбу зміцнила і немилість приємника Великої Катерини — Імператора Павла, який віддалив Адама із столиці послом в Сардинське Королівство. У 1801 князь Адам- Адамович Чарторийський повертається в Північну Пальміру і стає членом Негласного Комітету і в 1802 — товаришем Міністром Закордонних справ. Князь Адам Адамович припускав, що перебуваючи на службі Росії, він зможе допомогти і своєму народу. У 1803 він поставлений Опікуном Віленського учбового округу, куди входило вісім західних губерній Російської Імперії і де Чарторийський зумів себе проявити. У 1804 -му він вже — Міністр Закордонних справ! Дружба дружбою, але це не перешкодило Адаму закохатися в дружину Олександра- Єлизавету Олексіївну і — можливо — стати батьком її дочки… Охолодження між двома молодими людьми сталося не лише з цієї причини, але і внаслідок пристрасного бажання Адама битися з Наполеоном під Аустерлицем. "Сонце Аустерлиця" проте зійшло для іншого персонажа історії і дещо охолодило відношення Олександра і Адама. Відбулася його відставка з поста Міністра в 1806 році. Але він ще до 10-го року залишався жити в Петербурзі і зберігав добрі відношення з Олександром. З 1810-го він присвятив себе Віленському учбовому окрузі. Все зіпсував великий 1812-й рік… Наполеон обіцяв наївним полякам відродження Польщі, але триваюча дружба з Олександром привела до великого духовного випробування для Адама Чарторийського. Проте саме Адам був незабаром автором облаштування Королівства Польського під скіпетром Олександра Першого і став Сенатором Польського Сейму і членом Адміністративної Ради. У 1812 році князь Адам Чарторийський будує у меджибіжському костьолі нову кам'яну дзвінницю, а в 1814 році дарує свій Меджибіжський палац для облаштування у ньому повітової школи.
У період приблизно з 1812 по 1822 активно розпродає свої маєтки, але Меджибожа це не торкнулося.
У 1820-х рр. Адам Чарторийський наказав своєму керівникові Пухальскому розібрати руїни замку князя Ракоци, які знаходилися нижче за течією, приблизно в двох верстах. Відомо, що там на той момент зберігалися дві вежі і стіни.
У 1823 він був вимушений подати у відставку з поста Опікуна Віленського учбового округу в зв'язку із справою філоматів-філаретів. Він зберіг дружбу Імператора Олескандра до самої смерті останнього в 1824 році. І після вступу на престол молодшого брата Олександра, Миколи I, він не робив нічого антиросійського. Поки не стався 1830-й рік…
|
|
Князь Адам Єжи (Юрій) Чарторийський
останній володар Меджибожа.
|
|
|
Палац примикає до кутової вежі — єдиної круглої вежі у фортеці.
|
|
|
Кругла башта. 1848 рік. (фото з жж agritura)
|
|
|
|
Скажіть, як туди не полізти?))
|
|
|
|
Там ми знайшли навіть збережену купольну стелю. І ще одну стелю… На фото внизу.
|
|
|
Так що нас, мабуть, чекають гіпсокартонні фортеці …
|
|
|
Герб Погонь Литовська, до якого належали князі Чарторийські
|
|
|
Вибравшись на самий верх ми знову бачимо навколишній пейзаж
|
|
|
Зліва видно дорогу і восьмигранну башту.
|
|
|
Зараз вийдемо з палацу (так-так!) на оглядовий майданчик — балкон перед ним, розташований, в свою чергу, на розі кріпосної стіни..
|
|
|
|
Це фасад палацу, який виходить на стіну.
|
|
|
|
Це кут фортеці із закругленими елементами стін, найбільш популярний на знімках Меджибожа. Тільки вигляд зверху.
|
|
|
Внизу — щонайпотужніші контрфорси — підпірні елементи стін.
|
|
|
Висота їх і потужність вражають… На них тепер ростуть дерева. Вдалині — ще одна чаша, яка прикрашає палац.
|
|
|
Тут було так гарно навкруги, що засиділися ми до сутінків….
|
Отже, польське повстання 1830-го року. Спочатку князь Адам Чарторийський був проти нього, але потім він поринув у нього з головою, навіть очоливши уряд повстанців. Після цього він цілком і повністю обернувся проти Росії, мріючи про інтервенцію Франції і Англії, думаючи, що у результаті це приведе до незалежності Польщі. Коли російсько-турецький конфлікт вилився таки в таку інтервенцію під назвою Кримська війна, князь Адам був дуже цьому радий, і дійшов до того, що формував польські військові з'єднання для боротьби з Росією під турецьким (!) прапором. Дуже цікаво було б знати, що думав про цьому його друг Олександр Перший, якби правдивою виявилася легенда про те, що Олександр насправді не помер, а пішов в Сибір під ім'ям старика Федора Кузьмича. Втім, зрада завжди залишається зрадою. Не дивлюся на усю антиросійську діяльність, ще в 1834 році 3 тисячі польських емігрантів підписали акт, де князь Адам-Єжи Чарторийський був оголошений їх ворогом.
Після підписання Паризького миру, який закінчив Кримську безглузду війну, князь Адам Чарторийський відійшов від політичної діяльності. Він помер в 1861 році під Парижем. Втім, на той час він вже 30 років як не був власником Меджибожа.
|
|
|
Від палацу на південний захід тягнеться кріпосна стіна, поцяткована різнокаліберними бійницями, під якими раніше були дерев'яні настили. Зараз від них залишилися дерев'яні бруси, що лише підтримували їх.Товщина стін досягала трьох з половиною метрів..
|
|
|
Перед палацом тоді (2008) проводилися археологічні розкопки.
|
|
Отже, молодший брат друга князя Адама Чарторийського, Імператора Олександра, Імператор Микола I відібрав на користь казни усі маєтки князів Чарторийських в Російській імперії зважаючи на явну і неприкриту участь князя Адама в польському повстанні 1830-го року. У таких випадках доля маєтків була схожа — вони поступали на користь Військового відомства. Так само сталося і з Меджибожем, також сталося, наприклад, і з Тульчином. Перше, що було зроблене в Меджибожі після конфіскації — костьол посеред фортеці був перероблений в православну церкву. Це було в 1831 році.
|
|
|
Тут видно восьмигранну вежу (колись вона була круглою) і північний корпус, що належить до пізніх будівель. Очевидно тому, що тут були колись казарми, перед будівлею поставили пару гармат часів Великої Вітчизняної.
|
|
Найчастіше датою передачі Меджибожа військовим називається 1848 рік. Іноді зустрічається і 1846. Проте я приведу зовсім інші дати.
Наприклад — 1817 рік. Згідно історії I -го Уланського Санкт-Петербурзького Князя Меньшикова полку відомо, що цей полк, який носив тоді найменування Санкт-Петрбургський Драгунський полк, в 1817 році був розквартирований в Меджибожі. І даних про те, що його звідти куди — вивели немає, вполть до 1866-го року, коли полк, що іменувався тоді I -м Уланським Санкт-Петербурзьким Його Величності Короля Баварського полком, був переведений в Ржев.
Найбільш точна відповідь, протее, можна знайти в Указі Імператора Миколи I від 10 травня 1832 р. "Про розпорядження доходами з конфіскованих маєтків польських бунтівників" там було сказано, що "Будинки і інші приватні будови в містах, містечках і селищах, які виявляться непотрібними власне для господарського управління конфіскованих маєтків, обернути у Відомство Головного Начальства Військових Поселень під мешкання військ".
9 квітня 1836 р. Микола I підписав указ Міністрові фінансів графові Канкрину :
|
“1. Все конфискованные имения мятежников в Киевской и Подольской губерниях, в числе 80.543 душ, со всеми имуществами и всеми делами и долговыми обязательствами, на них лежащими, передать ныне же… в ведение Военного министерства… (мне всегда страшно нравился этот пункт — особенно слушая рассказы о бедных поляках. Так вот, имения эти чаще всего были заложены в банках, служили обеспечениям по кредитам или же были обременены другого рода долгами — это правило тех лет. Казна брала НА СЕБЯ выплату ВСЕХ приписанных имению долгов!)
2. Управление всеми означенными имениями вверить генералу от кавалерии графу Витту, под непосредственным начальством Военного министерства”*.
|
|
*текст Указу цитується по роботі Анатолія Хаєш – «Виселення євреїв з Меджибожа, яке не відбулося(1843-1852 рр.)"
|
З графом Віттом ми зустрічалися, в Тульчині — саме він "поступився" графові Станіславу Потоцькому своєю улюбленою дружиною, на честь якої Потоцький влаштує шикарний Софіївський парк в Умані. Але повернемося до долі Меджибожа. Для управління цими маєтками Військовим міністерством була заснована в місті Умані Головна господарська контора під керівництвом генерал-майора Фохта, а в містечку Меджибожі Окружна Контора, командував якою пробачений за Найвищим іменним наказом Миколи I декабрист Тит Владиславович Комар — I-й. Меджибіжський маєток в 1837 р. був перейменований у військове поселення і переданий у ведення Департаменту військових поселень. Для тих хто не знає, що це таке — військові поселення — коротко скажу лише, що це винахід незабутнього генерал Аракчеєва, свого роду експеримент по зрощенню армії і села. Замислювалося непогано, з благородними цілями, а вийшло — див. Черномирдіна. Для тих хто хоче подробиць — думаю ви знайдете їх без зусиль, тема цікава.
У жовтні 1846 року в Меджибожі зупинявся Т. Г. Шевченко
|
|
|
Будівля зліва від п'ятигранної вежі – очевидно, каретний корпус. Зараз там наскільки я пам'ятаю — адміністрація, а лівіше — терміново огранизований музей голодомору. Трактори внизу — частина його експозиції. Двір замку — завдовжки в 130 метрів, шириною в 85.
|
|
Відомо, що в Меджибожі був розквартирований 48-й Одеський піхотний полк. Власне те, що він Одеський мене вже не дивує — в усіх своїх подорожах я знаходжу той або інший зв'язок з Одесою, мої рідним містом. Найменування "48" го прославлений полк, що воював проти Наполеона (в т.ч. і при Бородіні), турок, в Кримську і Російсько-турецьку 1877-78 рр. отримав 25 березня 1864 року. Можна припустити, що він розташувався в Меджибожі після виведення звідти С. Петербурзького Уланського полку.
Є ще один полк, про який говориться, що він стояв в Меджибожі, — Кірасирський. Командував цим полком родич Михайла Юрійовича Лермонтова Володимир Матвійович Лермонтов.
Проте найбільш відомим полком, розміщеним в Меджибожі став 12-й Ахтирський Гусарський полк. Вперше полк тут з'явився в період Російсько-Турецької війни 1877-1878 рр. В Меджибожі, починаючи з 1877 року знаходилася штаб-квартира полку, а сам полк бився на території Румунії і європейської частини Туреччини. Полк іменувався в ту пору "12-им гусарським Ахтирським Його Високості принца Фрідріха-Карла Прусського полк" — його Августійшим шефом був прусський принц, який був одночасно російським фельдмаршалом. У 1879 році сюди був виведений і розміщений 2-й дивізіон полку. Потім полк вибув в Старокостянтинів, що північніше Меджибожа. Він повернувся сюди в 1895-му році, і знову в замку була штаб квартира полку, а ескадрони розташувалися в сусідніх селах. Полк в 1882 році змінив найменування на 36-й драгунський Ахтирський Його Високості принца Фрідріха-Карла Прусського полк.
|
|
Обер-офіцер 12-го Ахтирського Його Королівської Величності принца Фрідріха Карла Прусського полку
звичайна форма зразка 1869 року
|
|
Принц Прусський помер в 1883 році і полк довго залишався без Августійшого покровителя, але в 1902 році полк удостоївся честі бути під заступництвом сестри Імператора Миколи II, Великої Княгині Ольги Олександрівни. Для звичайного армійського полку це була велика честь. Цікава роль числа 12 в історії полку — в 1902 році він іменувався 36-м драгунським Ахтирським Її Імператорської Величності Великої Княгині Ольги Олександрівни полком, що входив в 12-у кавалерійську дивізію 12-го армійського корпусу Київського Військового округу, а незабаром — в 1908 -м, сам став іменуватися 12-м. Можливо, в Меджибожі так само знаходився і штаб цієї і інших дивізій. Наприклад, є відомості про те, що тут міг бути штаб 21-ої піхотної дивізії
|
|
Її Імператорська Високість Велика Княгиня Ольга Олександрівна
у формі свого імені полку..
|
Далі мені хотілося б привести спогади онука згаданого командира Кірасирського полку, Володимира Михайловича Лермонтова*. Володимир Михайлович служив якраз в 12-му Ахтирському гусарскому полку:
"У 1896 році полк був переведений ще ближче до австрійського кордону і розташувався в Меджибожі. Штаб полку стояв в колишньому замку польського поміщика Чарторийського. Тут приблизно в 1860-х роках стояв Кірасирський полк, яким командував мій дід, Володимир Матвійович. Він не погано малював, і в одному із залів на великій стіні зображував свій ескадрон на вороних конях, і попереду самого себе. Тут якраз були отримані відомості, що в Меджибіж їде Государ Олександр II, і цю картину заклеїли шпалерами. Меджибіж — це колишня турецька фортеця з амбразурами в стінах. Навкруги — величезне військове поле, на якому вчився Кавалерійський корпус, що складався з двох дивізій. Однією з них — 12-ою, командував прибулий сюди з Царського Села мій дядько, Олександр Михайлович Лермонтов. Друга дивізія була козачою"
Меджибіж, завдяки полю, про яке пише Володимир Михайлович, часто використовувався для військових маневрів з великою кількістю військ. Причому маневри ці проходили у присутності Імператорів — Миколи I і Олександра II. Саме при Олександрі II було вирішено перевести сюди з під Вінниці табірні збори військ Київського Військового Округу. Для цього Військовому Міністерству було передано 996 десятин землі на правій стороні Буга. У наступному ж році військові збори почалися — протягом одного місяця тут знаходилися дві піхотні і одна кавалерійська дивізія з їх артилерією. Окрім Імператорів, маневри військ у Меджибожі відвідували і Великі Князі і Князі Імператорської крові. Фрагмент спогадів одного з них, Гавриїла Костянтиновича, можна прочитати ось тут. У ньому згадані генерали Брусилов, граф Келлер…
|
|
* * спогади узяті на сторінках сайту Воєнно-історичного клубу "Ахтирські гусари" http://www.gusa.ru
|
|
|
На задньому плані — меджибіжська замок-фортеця, а на передньому — те саме "величезне поле", про яке пише Володимир Михайлович Лермонтов.
|
|
12 гусарського Ахтирського полку полковник Володимир Михайлович Лермонтов
фото з сайту www.gusa.ru
|
І ще — романтична історія Володимира Михайловича Лермонтова, пов'язана з Меджибожем :
"Приблизно у серпні 1896 року проходили офіцерські окружні Київського округу скачки. Публіки з'їхалося дуже багато. На зеленому полі серед екіпажів виділялася пара сірих арабських кобил, запряжених в англійський брек жовтого кольору. В бреці сиділи дві сестри Потоцькі, які приїхали зі свого найближчого маєтку. Кіньми управляла молодша дівчина, найкрасивіша, у великому солом'яному капелюсі.
Мені приготували рудого жеребця Беркута. Коли був витягнутий номер на старті, я сів на Беркутуа і проїхав мимо Потоцьких. Скачка була трьохверстна, учасників — вісімнадцять чоловік. Після команди "Пішов"! усі понеслися, як вітер. Я йшов в середині групи і стримував коня. Третя верста починалася широкою канавою з водою. Мої конкуренти уповільнили хід. Побачивши це, я посилив посилання Беркуту і дуже жваво перелетів канаву, взяв голову скачки і повів її, добре долаючи усі перешкоди, і першим прийшов до стовпа під грім оплесків. Тут же знаходився кеб Потоцьких, які аплодували і кланялися. Так почалося моє знайомство з Олександрою Потоцькою, яка незабаром стала моєю дружиною".
|
|
Розвід перед церквою. (церква — за спиною офіцера, що віддає честь).
фото з сайту www.gusa.ru
|
|
"Меджибож принадлежит к лучшим местечкам Подолии; местоположение его довольно красиво; некоторые улицы вымощены; среди местечка высится каменная ратуша с несколькими десятками каменных лавок, древнее здание еврейской синагоги, р.-католический костел. Некоторые каменные дома своею архитектурою несомненно указывают на давность своей постройки. В местечке есть почтово-телеграфное отделение, становая квартира, волостное правление, две аптеки. Кроме еженедельных базарных дней, здесь бывает три годовых ярмарки — 6 января, 6 и 31 марта".*
|
|
*"Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета" за 1901 год
|
|
Полковник Павло Карлович фон Ренненкампф
командир 12 Ахтирського полку з 12.12.1895 по 25.11.1899 рр.
|
|
|
27 червня 1901 року Ахтирському полку виповнилося 250 років. Пізніше, в рік святкування 200-річчя Полтавської битви, був затверджений знак полку, на якому були зображені вензель Великої Княгині Ольги Олександрівни, вензель Царя Олексія Михайловича, при якому був створений полк і вензель царюючого Імператора, брата Ольги Олександрівни, Миколи II. Внизу знаку — урочисті дати 250-річчя полку — 1651 і 1901 . У центрі — герб Ахтирки.
|
|
Газета "Подолия" 19 декабря 1908 года.
Высочайшее посещение
Ее Высочество Великая Княгиня Ольга Александровна, состоящая шефом 36-го кавалерийского Ахтырского гусарского полка, расположенного в м.Меджибож, с Августейшим своим супругом, Принцем Петром Александровичем Ольденбургским, 11 — 12 декабря, посетила свой полк. Со ст. Деражня Их Высочества прибыли в Меджибож 11 декабря, в 10 часов утра, по пути посетив церкви с.с.Голоскова и Трибуховец, расположенных при шоссе из Деражни. В Меджибоже Высокие гости прежде всего направились в полковую церковь. После приема почетного караула и представления офицеров и чиновников полка, в 11 часов утра, на военном поле состоялось полковое конное учение, куда Ее Высочество со свитою выезжала верхом в мундире гусарского полка.
Объезжая эскадроны и казенные помещения полка, Их Высочества посетили приходскую церковь предместья Меджибожа — Ставницы. К этому времени у церкви собралась масса народа, а также ученики местной церковно-приходской школы и воспитанники меджибожской второклассной школы со своими учителями.
Встречены были Их Высочества со звоном и крестным ходом. При входе в церковную ограду группою крестьян поднесены хлеб-соль. Местный священник Флор Якубович приветствовал Их Высочества кратким словом и окропил св.водою. Приложившись ко кресту, Их Высочества вступили в храм, при чем ученицы школы усыпали путь зеленью и искусственными цветами.
В храме отслужена была лития с многолетием. Выслушав литию, при стройном пении местного хора, и поблагодарив настоятеля за встречу, при пении "Спаси Господи" Их Высочества вышли из храма.
Окончив дальнейший объезд полка, Их Высочества через турецкий мост направились обратно в Меджибож. При въезде в местечко, мещанское общество во главе с местным врачем Фишманом встретило Их Высочества хлебом солью. Ночлег Их Высочества имели в замке.
На другой день — 12 декабря, в 10 часов утра, назначен был кавалерийский праздник в манеже 5 эскадрона. Возвращаясь с манежа, расположенного вблизи здания Ставницкой церковно-приходской школы, Их Высочества были приветствованы учениками школы громким "ура". Заметив детей, ехавшая впереди Великая Княгиня изволила остановиться. Под управлением учителя Феодора Храплюка, любителя и знатока пения, ученики, обнажив головы, громко и стройно пропели народный гимн. Выйдя из экипажа, Великая Княгиня и вся свита выслушали гимн стоя. Обласкав и поблагодарив детей, Ее Высочество изволила дать им на память несколько своих фотографических карточек.
После завтрака в офицерском собрании, в 12 часов дня, состоялся отъезд Их Высочеств из м.Меджибожа. Весь состав офицеров Ахтырского полка верхом с песенниками и трубачами сопровождали Их Высочества до ст. Деражня.
Ф. Як-чъ.
|
|
У 1905 році по країні прокотилися єврейські погроми. Докотилися вони і сюди, в Меджибіж. Від погрому тоді євреїв врятував генерал — майор Володимир Тимофійович Фофанов, командир I -ої бригади 21-ої піхотної дивізії. Очевидно, або штаб дивізії, або штаб I — ої бригади і якісь частини самої бригади були розквартировані тоді в Меджибожі. За наказом генерал-майора Фофанова солдатами було зроблено декілька попереджувальних рушничних залпів натовпу погромників ще на підході до містечка. Єврейське населення представляло значну частину жителів Меджибожа.
На початку ХХ ст. в Меджибожі було 9 синагог, була єврейська лікарня і приватне єврейське чоловіче училище. У 1907 р. в містечку діяли гуральня Ш.М.Гранвольца і медоварний — Х.Ш.Файнбліта, тютюнові фабрики І.М.Гельмана і спадкоємців Г.Шварцмана, в 1884 році відкрилася друкарня Степенского, в 1907 році була вже друкарня М . Бринда, з 1876 року існувала фотографія, що належала тоді Гейне, з 1911 р. — пивоварний завод Герша Іоелевіча Штеренгаса. У містечку працював кінотератр «Ілюзіон», що належав єврейському купцю М. Гервіц. *
|
|
*www.archivespijsdatabase.ru
|
|
В рік 100-річчя Бородінської битви виникла ідея перейменування Меджибожа у Бородіно. Подробиці мені не відомі, але ідея на щастя, не прижилася.
В рік наступний, 1913, святкували 300-річчя Будинку Романових. Як ми пам'ятаємо, при Радянському Союзі потім завжди порівнювали усі радянські досягнення з цією загадковою цифрою — 1913… 300-річчя було відсвятковане і в Меджибожі. Збереглася і світлина, на якій зафіксована урочистість.
|
|
Урочисте шикування полку з Штандартом для проведення молебня на честь святкування 300-річчя Будинку Романових 10 березня 1913 року. На передньому плані полковий священик Алексій Руженцов.
фото з сайту www.gusa.ru
|
Газета «Подолия». N 87 от 26.07.1913 г.
«Меджибож. На днях, во время смотра артиллерии 12-го армейского корпуса и занятий 12-й кавалерийской дивизии, прибывший из Киева на «Ньюпоре» летчик 12-го гусарского Ахтырского полка штабс-ротмистр Владимир Есипов в течении получаса летал над войсками лагерного сбора на значительной высоте, показывая блестящие приемы управления аэропланом».
"Хроника воздухоплавания.
Полеты летчика штаб-ротмистра Есипова. 16 июля, в 7 час. 45 минут утра, войска меджибожского лагерного сбора собирались на ученье. 2-я бригада 12 кавалерийской дивизии – Ахтырский гусарский и 3-й Оренбургский казачий полки были уже в полном составе. С востока, со стороны Бердичева, раздался характерный шум мотора и полки увидели быстро приближающийся и очень красиво выделяющийся на голубом небосклоне аэроплан.
Все взоры были прикованы к этой большой ласточке, которая быстро побеждая воздушное пространство, прямо неслась по направлению собиравшихся войск; но вот мотор выключен, шум прекратился и, склоняясь к земле, аэроплан стал опускаться, достиг земли, пробежал несколько саженей, повернулся и замер шагах в 50-ти от бригады у казармы 5 эскадрона Ахтырского гусарского полка.
Это прилетел из Киева штаб-ротмистр Ахтырского гусарского полка Есипов на «Ньюпоре» – авиатор по призванию, весь отдавшийся своему смелому делу и уже совершивший не мало блестящих и продолжительных перелетов в Бердичев, Житомир и теперь в стоянку родного полка – Меджибож.
17 июля, в 8 час. утра, во время ученья 12 кавалерийской дивизии и смотра артиллерии 12 армейского корпуса, по желанию командира корпуса генерала-от-кавалерии Карганова, штаб-ротмистра Есипов в продолжении 15 минут летал над войсками лагерного сбора на высоте более 500 метров, возбуждая общий восторг при виде этого, еще пока нового, зрелища.
Еще раз все присутствующие войска любовались блестящим управлением аэропланом, который на глазах всех парил над головами, послушный умелому авиатору, делал красивые повороты и плавно опустился к месту отдыха – казарме 5 эскадрона Ахтырского полка.
В 6 час. вечера того же дня неутомимый шт.-ротм. Есипов опять подымался, дабы доставить удовольствие своим товарищам, вытянушвим жребий из числа массы желающих полетать, а именно: с ротм. Елчаниновым 1-м, поруч. Умновым и сестрой офицера Ахтырского полка M-lle О.Ф.Темперовой, которых он по очереди брал пассажирами, дабы они в свою воочию убедились в полной победе над воздушным пространством и в великой будущей пользе в военном деле, в деле разведки, которая до сей поры лежала всецело на кавалерии."
|
Газета «Подолия» N 83 от 13.07.1914 г.
«Меджибож. На днях, на кладбище с.Требуховец при Меджибоже предано земле тело погибшего в Очакове 1 июля военлетчика штабс-ротмистра 12-го гусарского Ахтырского полка В.Н.Есипова. 5 июля гроб с телом Владимира Николаевича Есипова прибыл в Меджибож и был установлен в Церкви Ахтырского полка, окруженный множеством венков. 6 июля для отдания воинских почестей погибшему летчику к Церкви полка прибыли: рота пехоты, сотня казаков, эскадрон гусар, хор музыкантов и два хора трубачей. По окончании заупокойной литургии и панихиды, состоялся вынос тела на кладбище с.Требуховец. Здесь, направо от входа, лицом к могиле товарища-однополчанина поручика Г.К.Умнова (погиб в августе 1913 года на скачках), под звуки «Коль славен» и многократные залпы был спущен в склеп гроб с останками Есипова»
|
|
Настав 1914 рік… Знову надам слово Володимиру Михайловичу Лермонтову :
"У 1914 році стало відомо, що наш полк має бути відправлений у Красне село на огляд і маневри. Старанно готувалися ми до огляду, особливо навчалися атаці на піхоту, в три лінії. Нарешті полк був готовий до відправки. День вантаження на ст. Деражня призначений на 10 травня 1914 р.
12 липня закінчилися ескадронні і ротні маневри. Огляд пройшов блискуче і був закінчений атакою на піхоту. Потім полк церемоніальним маршем пройшов повз Государя і його свиту. Після параду полк був запрошений на обід в палац. Грали наші сурмачі. Государ, який сидів недалеко від мене, раптом встав з келихом і вимовив тост за бойову славу ахтирських гусар. Таким мені запам'яталися дні перед найпершою світовою війною".
16 липня вночі прийшла звістка про мобілізацію. Ахтирці, не заходячи до себе в Меджибіж, відбули на південний захід Російської Імперії, де у той час розгорталися чотири армії, загальною чисельністю 35 тисяч піхоти і близько 13 тисяч кавалерії. 12-а кавалерійська дивізія (начальник генерал-лейтенант Каледін), до складу якої входили Стародубський драгунський, Білгородський уланський, Ахтирський гусарський і Оренбурзький козачий полки, була висунена на південь від лінії Красник — Володимир-Волинський — Проскурів.
|
|
Полковник Георгій Іванович Єлчанинов
останній командир Ахтирського 12-го гусарського полку (17 вересня 1915- 1917)
|
А далі була війна і загибель Імперії. Ахтирський полк був розформований в 1918 році, пізніше відродився у Білій армії, але це інша історія. А в Меджибожі, між тим, був і майбутній Гетьман України, Павло Скоропадський. Ось що пише про цей час Олександр Анісімов : —
"Коли фортеця ще знаходилася в належному стані, після лютневої революції 1917 року, з легкої руки генерала Корнілова почалася українізація частини колишньої царської армії, яка виявилася в той момент на Волині і Поділлі (всього в рядах армії служили 4 мільйони українців, так що було з кого вибирати). 18 липня того ж року наказ про українізацію отримав командувач 34-го корпусу, який складався з двох піхотних дивізій, генерал Павло Скоропадський. Незабаром війська відправилися в тил в район Меджибожа, де і сталася реорганізація. "З того дня, — згадував Скоропадський, — почалася моя чисто українська робота, яка довела мене до гетьманства. Я зі штабом розташувався в замку, частини — в самому Меджибожі і в таборі поблизу містечка. Українізацію почав з того, що всіх членів всіляких комітетів, всіх великоросів і євреїв — солдатів передав у 41 корпус, залишивши у себе з цього контингенту лише кращих. На місце вибулих приходило українське поповнення. Особливо приємно, що серед нового українського елемента не було озлоблених, незадоволених, розпропагандованих людей.".
Після 1918 року і аж до початку 1930 в Меджибожі стояли різні армійські частини, у тому числі козачі. Меджибожу відносно повезло — ні революція, ні Велика Вітчизняна не завдали йому особливої шкоди. Що не зробили історичні катаклізми, зробила селищна Рада — він дав дозвіл на те, щоб селяни розібрали дахи замку для використання жесті на потреби будівництва.
|
|
*Олександр Анісімов. "Меджибож: ходіння за два Буга"
|
|
Меджибіж в період німецької окупації — 1941 1944 рр.
фото з сайту noelstar.ya.ru
|
|
Ймовірно в 1929 році в Меджибожі був закритий римсько-католицький костьол, який залишався одним на три райони. Частина внутрішнього убрання була вивезена в Харків. У 1962 костьол і зовсім підірвали…
фото з сайту ukraine.kingdom.kiev.ua
|
|
|
Зараз він виглядає так…
|
|
|
Наостанок хочу запропонувати вам просто обійти замок і оцінити його велич, його силу, його красу, його незвичайність…
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Колись це був звідний міст.
|
|
Проте пора. Не все вийшло розповісти, щось додаватиметься, щось буде виправлятися. Але враження від Меджибожа залишиться назавжди.
|
|
|
А ще запам'ятається меджибожський кіт-екстримал і, трохи безкоштовної реклами — відмінний готель на трасі недалеко від Меджибожа. Ми жили ось в цьому котеджі за смішні гроші і перший раз не хотіли від'їжджати з готелю.) Але попереду нас чекали нові враження — попереду були Самчики. Назва така…)
|
|
|
|
|
фотографії зроблені 15 жовтня 2008 року
|
|
Спасибо за интересное путешествие! Фото просто великолепные! Исторические факты и фото — достойный путеводитель.