Дашев — Daszów
Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.
Іллінецького району Вінницької області
раніше — містечко Дашів Липовецького повіту Київської губернії
Про Дашів я знав що в колишньому палаці Потоцких знаходиться дитячий інтернат. Більше нічого. Роз’їжджаючи поколишній Подільській губернії, мені стало цікаво — а чи було тут взагалі щось, що НЕ належало колись Потоцьким,?) Було, але про це пізніше. А поки що — Дашів.
Містечко стоїть на мальовничій річці Соб, притоці Південного Буга. Береги біля «іменія» — маєтка вкриті кам’яними стінами. Раніше ріка доходила до них.
На іншу сторону перекинутий міст — платина.
Дашів уперше згадується в 1420г — тоді він був замком, швидше за все дерев’яний, оточеним валом і повноводною річкою Соб, проте є дані, по яких замок побудували пізніше. У кінці XVI століття ця територія піддавалася постійним татарським набігам і власник цих земель Остап Коровай-Седлицький (Ostafi Korowaj-Siedlecki) продав ці землі Янушу Збаражському, старості Кременецькому, який скуповував землі у шляхтичів, які побоювались набігів. Януш Збаражський (Janusz Zbaraski) ( 1553? -1608) був одружений на княжні Четвертинській. Він облаштував і зміцнив Дашів, зробивши його своєю резиденцією, збудував тут невеликий замок. Проте при синах його, Крістофі і Іржі, ім’я князів Збаражських згасло, і Дашів перейшов князям Вишневецьким. У 1641 році князь Костянтин Вишневецький заклав князеві Стефану Четвертинському Дашів за 25000 злотих. Під час воєн Хмельницького Дашів захопили козаки, тут стояла козацька сотня. У 1671 році Дашів знову був в руках поляків, і вже польські війська стояли в Дашеві. Проте їм пройшлося покинуть його, коли на Поділля прийшли турки… Дашів прийшов в запустіння. Тільки коли Дашевим знову оволодів представник Вишневецьких, містечко розцвіло. Це був останній чоловічий представник в старшій гілці Вишневецьких — Михайло-Сервацій Вишневецький (Michał Serwacy książę Wiśniowiecki) (13.05.1680 — 16.09.1744), його титули займають декілька рядків — Польний гетьман литовський в 1702 — 1703 і 1707 — 1709 роках, Великий гетьман литовський в 1703 — 1707 роках і з 1735 року, каштелян віленський з 1703 року і воєвода віленський в 1706 — 1707 роках і з 1735 року. Региментарій литовської армії з 1730 року. Канцлер великий литовський в 1720 — 1735 роках. Староста пинський, волковиський, глинянський, тухольский. Був прибічником Росії і підтримував вигідного їй короля Польського, Августа III.
Михайло-Сервацій Вишневецький.
У той час Дашів був одним з ремісничих центрів Поділля, а в 1648-1712 рр. — сотенним містечком Вінницького і Брацлавского полків. Михайло-Сервацій зайнявся Дашевим по справжньому, зміцнивши і перебудувавши його, що було важливо, тому що йому, та і його спадкоємцям, доводилося справлятися з гайдамацькими набігами у своїх уділах.
У шлюбі в нього народилися тільки дочки і одній з них, Ганні, Дашів дістався в спадок. Ганна (Anna Wiśniowiecka (Ogińska)) (нар. 1695 г) вийшла заміж за князя Юзефа-Тадеуша Огинського (Józef Tadeusz Ogiński) (1693- 3.12.1736). Вона померла ще до смерті свого батька, в 1732 році, але Дашів закріпився за її лінією — перейшов до дочки Ганни, Августе Огиньской (Augusta Ogińska (Broel-Plater)) (1724- 3 березня 1791),що була у шлюбі з 16.8. 1744 за графом Костянтином-Людовиком Броель-Платером (Konstanty Ludwik Broel-Plater) (1722- 31.3.1778). Платерам Дашів належав до кінця XVIII століття. Графа Константина-Люлвига сменил его старший сын, Юзеф-Винсент (Józef Wincenty Broel-Plater) (11.07.1745-1802 (1806?)).
Герб Огинських (Брама)
Граф Костянтин-Людовик Броель-Платер
Поруч з будівлею палацу, через дорогу, залишки споруд, що колись входили в єдиний комплекс садиби. За розміром вони чи не найбільше самого палацу. У цій будівлі швидше за все містилася управління господарством маєтку, можливо тут жила челядь.
З Гостевой книги сайту: — Oberst — «В приміщенні для челяді, яке знаходиться через дорогу від палацу, в післявоєнні роки розміщувалася восьмирічна школа».
Герб Платер
Граф Казимир-Константин Броель-Платер
молодший брат Юзефа-Вінсента Броель-Плятера Портрет старшого поки знайти не вдалося
Юзеф Вінсент був главою усього сімейства Платеров у той час, а також з 27 листопада 1761 став Iнфлянтським старостою, вже п’ятим в сімействі Платер. Втім незабаром він, по дозволу Короля Станіслава-Августа, передав правління Інфянтіей (приблизно відповідає Лівонії) своєму братові Казимиру-Костянтину (Kazimierz Konstanty Broel-Plater). У 1770-му він одружується на Катерині Сосновської (Katarzyna Sosnowska) (нар. ~ 1750, У 1832) Потім обіймав інші посади, наприклад мера Бреста, генерал-лейтенанта Війська Литовського (1778 1791), кавалером Мальтійського ордена, в місці Толочин Оршанського повіту навіть збудував Мальтійську командорiю. Став видатним масоном, був кавалером головних польських орденів — св. Станіслава (1773) і Білого Орла (1779), був нагороджений і іншими польськими і не тільки орденами. Граф Юзеф-Вінсент Броель-Патер був одним з організаторів т.зв. Польської торгової компанії, що увійшла також в історію як Чорноморська. Так що і в даномувипадку без Одеси, як видно, не обійшлося. Після пожежі, коли згоріло майже усе містечко, Юзеф-Вінсент вирішує усе негайно відбудувати — і звести тут свою резиденцію, проект якої сам і придумав. Особисто стежив за усім будівництвом. Відмічають, що усе відновлювалося продумано і системно. У 1787 польський Король Станіслав-Август Понятовський, повертався з Канева. При нім був вже згадуваний брат Юзефа-Вінсента, Казимир-Костянтин, Iнфлянтський староста і костелян. Брат побував у Дашеві і залишив записки, що розповідали про будівництво Дашевського маєтку. За записками видно, що на той момент резиденція, задумана як комплекс різновеликих будівель ще тільки-тільки будувалася. Єдині готові на той момент будівлі були на ринкові площі, перейменованої на честь Короля в Августополь. Так само він згадує, як брат водив його показувати дикість і лютість місцевого населення, що полягала в постійному вирубуванню дерев, які він висаджував… Не можу точно сказати, чи бував Король Станіслав-Август у Дашеві, можливо ні. Але в тому ж 1787 році, 14 березня,граф Юзеф-Вінсент приймав у себе Станіслва-Августа, влаштувавши сніданок. Сталося це правда в іншому маєткуЮзефа-Вінсента — в … Єкатеринбурзі. Так, не смійтеся, таквін назавл свій маєток в Тернопільській області. Надалівідома назва Катербург, а зараз це Катеринівка. На честького він його назвав — на честь Катерини II або на честьсвоєї дружини — не знаю. Але прийнявши Короля Польського він у квітні того ж року вирушив на зустріч з Катериною Великою, якою був прийнятий в Києві.
Граф мав чин генерал-лейтенанта.
Після приєднання Правобережної України до Росії Дашів ввійшов до складу Подільської губернії. Географічне положення Дашева на дорозі з Липовця до Умані сприяло розвитку торгівлі і промисловості…
Юзеф Вінсент помер на початку січня 1806 (1802?), не дочекавшись закінчення будівництва. Антоній Ланге, який відвідав ці місця в 1825 році, зафіксував їх на своїх малюнках, на них вже видно резиденція на березі Соба. Проте тоді вже це були землі що належали зовсім не графам Платерам, а Потоцьким! Відомий нам Станiслав Щенсни граф Потоцький (Stanisław Szczęsny Feliks Potocki) викупив Дашів із землями після смерті Юзефа Вінсента. Хоча точно сказати, що це було так я не можу — річ у тому, що датою смерті Юзефа Вінсента іноді вказується 1-6 січня 1806 року, тобто після смерті Щенсного. Але в березні 1805 року. Але так або інакше, після 1806 року Дашів перейшов до Потоцьких.
Це теж частина припалацових службових будівель, на мій погляд це вхід в льох-холодильник. На більш ранніх літографія видно, що на цьому місці був потужний контрфорс, в якому був влаштований прохід.
Стара дорога що розділяє маєток. Праворуч, обгороджена парканом палацова частина, ліворуч — господарська.
Основний корпус на дорогу виходит торцем (пізніше з’ясувалося, що це кухонний корпус).
Ворота садиби
Дашів дістався молодшому синові Щенсного, Володимиру, вбитому на війні в березні 1812 року, при Кракові, у віці 23 років. Але він встиг одружується на княгині Текле Сангушко (Teklą Sanguszko), і мав двох синів — Станіслава Володимировича (1808-1874) та Володимира Володимировича (1810-1880), між іншим, який народився в Дашеві. У нього в розпорядженні були 10855 кріпаків. Після смерті чоловіка маєток перейшов до його вдови, Текле. Вона була досить доброю поміщицею, містила лікарів і аптеки для селян за свій рахунок. Текла виїхала до Франції, де в таємниці вийшла заміж за свого камердинера Миколи Томаса, якому народила доньку і сина. Однак втім, останнє — лише легенда. Судячи зі спогадів Леона Липківського, якій відвідував її в Дашеві незадовго до смерті, в її будинку проживала якась Марія Томас, яку графиня виховувала. в т.ч. і у Франції, де вона вивчала науки. Марія погано говорила по-польськи, ніж бавила оточуючих. Вона вийшла заміж за Юліана Глебоцкого, орендотора землі в Потоцьких. Графиня Текла подарувала Марії деревеньку. Але в цих спогадах немає і натяку на те, що Марія Томас — дочка графині Теклі. *
* Leon Lipkowski. Moje Wspomnienia. Krakow, 1913
Володимир Станiславович Потоцький
На сімейній раді було вирішено, що Дашів успадковує Володимир Володимирович Потойцкій, старшому, не одруженому Станіславу, відійшло сусіднє Підвисоке.
У 1830 році грянуло польське повстання. Ось як описує Дашів Павло Клебановскій, який збирав спогади про події тих років:
М. Дашаевъ расположенъ на границѣ Кіевской и Подольской губерніи, по большой дорогѣ изъ г. Липовца въ г. Умань, на рѣкѣ Соби, раздѣляющей Дашевъ на двѣ части, соединяемыя плотиной,—на Дашевъ Старый и Новый, съ отдѣльною церковью въ каждомъ. Площадь имѣетъ фигуру дуги; въ центрѣ ея находится собственно мѣстечко— еврейское поселеніе съ неразлучными лавками и торговыми площадями,—находится и обсаженный рядомъ тополей графскій дворъ съ его палацо—большимъ каменныиъ двухъ-зтажнымъ зданіемъ, обставленнымъ разными „офицынами»—флигелями, съ неизбѣжной панской каплицей. Мѣстность Дашева покатая къ рѣчнымъ берегамъ, въ низовьяхъ осѣлось еврейское населеніе, а на возвышенностяхъ и по краямъ мѣстечка расположены крестьянскія усадьбы. Волнистая профиль мѣстности, довольно обширныя серебристыя воды Соби к множество растительности дѣлаютъ Дашевъ замѣтно живописнымъ поселеніемъ, не блистающимъ, однако, архитектурностію мизерныхъ деревянныхъ своихъ зданій. Почва Дашева преимущественно каменистая, песчаная, хотя находятся и черноземный полосы. На разстояніи 2—3 верстъ Дашевъ окруженъ съ сѣвера и востока большими лиственными лѣсами. Почтовая дорога, пересѣкающая Новый Дашевъ и предмѣстье Полевое, направляется отсюда, черезъ нѣсколько селъ Гайсинскаго уѣзда—Городокъ, Слободище. Леухи,—въ м. Терлицу. При церкви Новаго Дашева дороги раздѣляются по двумъ направленіямъ; одна въ, Китайгородъ, а другая—въ Манастырище. Между этими дорогами, на протяженіи 5 верстъ, находится обширная равнина, съ небольшой лощиной и нѣсколькими холмами. На этой-то равнинѣ и происходило знаменательное Дашевское сраженіе 2 мая 1831 г.*
* Павло Клебановскій. До історії польського повстання в південно-західному краї в 1831 році. Київська Старина, №6 за 1905 рік. стор 432-433. Дякую Наталі Михайлової за підказку прочитати цей маеріал.
Дашів став центром фінансування, планування і підготовки повстання в Подільській губернії. Щоб передати атмосферу, в якій проходила підготовка — ще кілька цитат з Клебановского:
Отъ управляющаго Лопушапскаго ежедневно получались новыя распоряженія для завлеченія населенія въ вербунки: открыто на площадь выходилъ писарь съ бумагой и чернилами и записывалъ тѣхъ, кто изъявлялъ согласіе поступить въ войско, и кто записывался, получалъ, кромѣ 5 р., чумарку, черные штаны, шапку съ киверомъ или перьями въ родѣ султана, бѣлую «квитку» — цвѣтокь, выпивалъ водку, ставалъ въ рядъ поступившихъ и получалъ уже по 20 руб. Суконная фабрика обратилась въ штабъ, а ея главные распорядители—какъ то нѣмецъ Іокишъ и др.— сдѣлались чиновниками, получавшими уже жалованье изъ граф¬ской кассы; такъ что фабрика совсѣмъ прекратила свои дѣйствія и превратилась въ канцелярію для — распоряженій по возстанію. За фабрикой и теперь стоить безъ всякой цѣли каменное зданіе, которое въ то время со всѣми бывшими пристройками было об¬ращено въ фабричное заведеніе для выдѣлки пикъ. Приготовлен¬ный здѣсь пики разсылались по разнымъ концамъ польскихъ имѣній. …
Дашевъ, какъ центръ возстанія для юго-западнаго края, былъ обращенъ въ какую то крѣпость, куда свозилось оружіе, гдѣ собирались банды. Лошади всадниковъ, т. е. польской кавалеріи, не могли вмѣщаться въ конюшняхъ, сараяхъ и стояли прямо въ полѣ на коновязахъ, т. е. за-бивались колья, устраивались желобки, и тамъ кормили ихъ.
По словамъ Онищука, деньги сыпались изъ сундучка, какъ мука изъ жернова; денегъ совсѣмъ не жалѣли, какъ будто бы тамъ, въ палацо, ихъ ковали и передавали Омыловскому, а онъ раздавалъ ихъ шляхтѣ и народу на вѣру, безъ разбора, не требуя никакихъ гарантій, стоило только сказать, что согласенъ поступить въ войско.
Всѣхъ … мастеровъ кормила экономія Потоцкаго безплатно. Обѣдъ рабочимъ и новоприбывшимъ полякамъ въ Дашевѣ готовился въ 6 котлахъ, для чего ежедневно рѣзали 6 быковъ. Два котла были устроены возлѣ плотины съ правой стороны, если идти изъ Новаго Дашева на Старый; два—на черномъ дворѣ возлѣ каплицы, гдѣ теперь кухня; одинъ—ниже по рѣкѣ Собъ, гдѣ теперь ко¬нюшня, а одинъ—прямо на площади. Въ палацо же особо приго-товлялся роскошный обѣдъ для панства, ежедневно съезжавша¬яся къ пану Лопушанскому съ докладомъ, какъ идутъ дѣла по возстанію. При каждомъ обѣдѣ выпивалось огромное количество французскихъ винъ; хвалилось все французское.
Але 2 травня 1831 року це польське свято закінчилося — при Дашеві відбулася битва з російською армією, яка підійшла, під командуванням генерала Рота і польських формувань. Поляки були абсолютно розбиті. Дуже рекомендую прочитати повністю розповідь Клебановского — там багато цікавих подробиць і про підготовку, і про битву і про наслідки
До речі, про наслідки. Ті хто цікавиться цим питанням, напевно знають що після повстання маєтки поляків, що співчували або брали участь у повстанні були конфісковани. Зазвичай ще пишуть для червоного слівця щось типу «цар захотів — дав, захотів — забрав». Так ось, дурниця це повна. Маєтку дійсно конфісковувалися, але — у вигляді чрезивчайних заходів, проворділось це рішенням спеціальної комісії, і якщо до конфіскації були якісь законні заперечення — її просто не було. Це дуже цікава тема, але повернімося до історії Дашева. Так було і цього разу — маєток, яким керувала від імені сина Володимира його мати, Текла Іеронімовна Потоцька не було конфісковано, тому що Текла мало право на довічне управління ім. А адже вона заклала частину маєтку щоб допомогти повстанцям! Ось таке ставлення в Російській імперії було до прав власності. Володимир Потоцький, що співчував повсталим, емігрував у Францію, де зовсім не зайнявся організацією нового востания, а марнував життя в порожню на гроші, що приходили йому з Росії. У 1847 році Володимир Потоцький повернувся в Росію, де за рішенням суду був визначений на поселення в Київ, на два роки. Ймовірно в Києві Володимир не погано проводив час, так як в 1849 році він одружився на дівчині благородного походження Генріетте — Софії Депре (Henriette Sofia Després) (нар. ~ 1817), по всьому — францужанке, але народилася вона в одному з Володимиром Потоцьким селі Жадановка (зустрічається Жадани) — сусідньому з Дашевом маєтку Потоцьких. Іноді вказується, що вона була актрисою, але підтвердити це я не можу. Вінчання відбулося в Іллінецькому костелі 12-го квітня 1849 року*
*Відомості про шлюбі Володимира Потоцького і Софії Депре надані канд. іст. наук Оксаною Лобко
Міст -плотина стоїть на місці, де природа зробила красиві пороги на річці Соб. Швидше за все це пізнішої споруди міст (кінця XIX століття), тому рані опор було чотири і мали вони іншу форму..
З Гостьової книги сайту: Alex: — «У замку також було два підземних ходи, один з них вів прямо на польське кладовище, а другий був прокладений під річкою Соб в сусіднє село. Правда їх засипали для того щоб люди поменше совали туди ніс»
Тут можна почути голос Соба оцінити його потужність.
Дашів 1825. Малюнок Антонія Ланге. Видно чотири опори моста іншої форми.
Одеський Вісник, 15 лютого 1841 року
Ну ось і сам палац. Чомусь хочеться при його вигляді взяти слово палац в лапки. Вони що там палаців не бачили? ..
Дашів 1872. Наполеон Орда. Зліва вздовж дороги — госп споруда, що була на фото вище. Праворуч — палац. Зверніть увагу на центральний різолiт — до 1887 року він був вирішений зовсім інакше — він і різолітом то — виступаючою частиною — не був, до входу в будинок вела широка невелика сходи, далі п’ять т.зв. порте-фенетре — дверей-вікон; балкон на другому поверсі, не змінювався. Ще з малюнка видно, що річка була в ті роки набагато повноводніша і ближче до палацу..
У травні 2008 він був на реставрації. Хоча швидше на ремонті.
Ось так він виглядає після ремонту (2011). Єдине «прикрашення» стророго фасаду — тераса, що дивиться колись на річку (зараз на зарості), прикрашена чавунними колонами.
Ці сходи, тераса і чавунні колони — плоди останньої переробки 1887.
фото MadMax,,, його сайт
Чавунна колонада. Колони знизу прикручені чотирма потужними болтами
Ремонт повністю знищив залишки орнаментального розпису на стінах головного входу — вона була зроблена очевидно в 1887 році.
(фото не моє, якщо автор зі мною зв’яжеться, буду вдячний і обов’язково вкажу авторство фото)
Тепер тут все просто замазано цементом. Можна звичайно припустити, що вся розпис був ретельно відзнята і скоро буде відновлена …
(фото не моє, якщо автор зі мною зв’яжеться, буду вдячний і обов’язково вкажу авторство фото)
Можна було так припустити, якбине …
(фото не моє, якщо автор зі мною зв’яжеться, буду вдячний і обов’язково вкажу авторство фото)
… сліди закінченою вже роботи — знаєте таке модне серед молоді вираз «тупо» — так от, сходи XIX століття «тупо» одягнули в сучасну плиточку …. Так що ніякого розпису тут вже не буде. А якщо буде,то така, що волосся дибки встануть.
До честі тих, хто робив ремонт — перила, балясини, стійки зроблені добре. Проте швидше за все самі сходи в оригіналі виглядає інакше, можливо взагалі без балясин..
Праве крило палацу. В глибині — споруда по всій видимості радянських часів.
Збереглися старі віконні рами.
У 1847 році чи туга за батьківщиною замучила, чи то гроші закінчилися, але Володимир повертається в Росію. Його заарештовують за участь в польському повстанні і присуджують йому 2 роки в’язниці, яке звелося проте до проживання в Києві, а незабаром повернули і маєтки. А може бути повернення Володимира Володимировича Потоцького було пов’язано з тим, що він хотів, щоб його дружина народила саме в його родинному маєтку — в Дашівi? Так чи інакше, єдина дочка Володимира і француженки, Марія Володимiрiвна Потоцька, народилася в 1847 саме в Дашів. (пом. у 1907). Вона двічі була у шлюбі — спочатку за графом Адамом Бейдо-Ржевусским (Adam Beydo-Rzewuski) (р.1830), який помер в 1878 році, а потім за князем Вітольдом Святополк-Четвертинським (Witold ks. Światopełk-Czetwertyński) (1850-1909). Весілля з останнім зіграли якраз в Дашеві, тут же він і помер. Князь Вітольд Четвертинський був вельми дивною людиною — у спогадах Леона Липківського він характеризується як дуже гарна, але малокультурна людина і разом з тим — як хороший адміністратор, — йому вдалося істотно збільшити доходи маєтку. Він вибудував у володіннях в уманському повіті, які дісталися від подружжя ,цукровий завод, який вельми процвітав.
Князь Вітольд Четвертинський в 1887 році затіяв в Дашеві останню масштабну перебудову, найзначнішою з яких була добудова лівого двоповерхового крила, який торцем дивиться на дорогу. Дружину свою він ледве не обожнював, вона ж, простивши йому всі його дивні і іноді не пристойні витівки, записала на нього всі свої капітали, акціі заводiв і передала йому права на вирубку лісу навколо Дашева. Після її смерті у Києві чоловік, крім того, що отримане за завещавнію повністю покривало всі виплати за боргами, отримав ще на додачу сьому частину доходів від земель загальним числом в 24 000 десятин. Однак він не зміг повною мірою скористатися цієї добротою, бо мабуть вона йому була дорожче грошей — він відправився в інший світ через рік після її смерті. При цьому він, у свою чергу, розпорядився спадщиною зовсім незрозумілим чином — так, землі дісталися його братам, а капітали, акції заводів і рухоме майно Дашевського палацу несподівано була заповідана панові Мазевскому, який був найнятий керуючим за кілька років до цього. З решти маєтку друдини чотирнадцятий частина дісталася її дочки від першого шлюбу, Ернестіні, а решта — ненависної внучці, Софії, дочки Вацлава, сина Марії від першого шлюбу (у неї і у Вітольда своїх дітей не було). внучку мати ненавиділа з причин непослуху сина — справа в тому, що Вацлав одружився всупереч волі матері на дочці київського театрального антрепренера на прізвище Десхоф. Це, в очах матері, безумовно був мезальянс. Син правда помер досить рано, і вся злоба матері досталась бідної внучці. Правда, пізніше, разом із спадком …** Дивно все це звичайно. Таким чином, останньою господинею Дашева була дочка Вацлава Адамовича, графиня Софія Вацлавівна Бейден-Ржевуська (Zofia hr. Beydo-Rzewuska). Її чоловіком став Стефан, князяь Подгорський.
Останньою господинею Дашів була дочка Марії Володимирівни від першого шлюбу, графиня Софія Адамівна Бейдо-Ржевуська (Zofia hr. Beydo-Rzewuska), була напевно останньою хазяйкою Дашева. Цікаво що її чоловік носив титул князя Підгорського.
Пізніше, в 1850-х Володимир відремонтував палац, що стояв частково в руїнах після дашівської битви 1831 року.
Треба сказати, що Дашевський палац не викликав особливого захоплення у тих, хто там побував. Автор записок Т. Бобровський, який побував в Дашеві в середині XIX століття, відгукувався про нього вкрай пренебріжітельно — «т.зв.» палац «… несмачний і зовні і всередині» …
Після смерті бездітного старшого брата Станіслава Володимировича, до Володимира відійшло і сусіднє Підвисоке.
*Лобко Оксана Анатольевна. Поміщицькі маєтки Правобережжя в умовах соціально-економічної трансформації 1831 — 1917 років (за матеріалами володінь графів Потоцьких).
** Деталі про життя Марії Потоцької її чоловіків, дітей і внучки взяті зі спогадів Леона Липківського. Leon Lipkowski. Moje Wspomnienia. Krakow, 1913
Вид со стороны главного ризолита на двухэтажную пристройку 1887 года, выполненную князем Витольдом Четвертинским .
Вид на той же корпус з боку дороги
На цій маденькой фото з довідника пам’ятниківархітектури УРСР видно Дашевський палац у 1970-хрр.
На щастя, є кілька фотграфійінтер’єру вiд ~ 1914 року. Кiмната, де була розмiщена колекцiя порцеляни.
З Гостьової книги сайту — oberst — «В самому палаці за розповідями земляків до війни розташовувався спецдитбудинок для дітей «ворогів народу». Потім їх змінили діти загиблих фронтовиків».
Фрагмент одного з салонів. ~ 1914
Якщо обійти палац, потрапляєш на площу, обрамленуз одного боку самою будівлею палацу і стоїтьнавпроти справа гостьовим корпусом (на фотонижче) і кухонним корпусом — зліва. Кухонний корпусми бачили на фото з дороги, він тягнеться вздовж неї.На цьому фасаді палацу двері порте-фенетрезбереглися, але тепер перероблені в просто вікна.
В цетре площади перед дворцом — клумба. Что-то подобное было и ранее.
У самого палацу розбита дуже красива клумба.
Гостьовий корпус.
Від палацу до воріт йде алея.
Біля воріт — прівратний будиночок.
Самі ворота — по всій видимості оригінальні
фото Юрiя Котелко.
Праворуч від воріт — напевно це був поштовий ящик.
За парканом маєтку, якийсь будинок з коллонамі. Не можу нічого про нього сказати.
Так само по праву руку від головного корпусу знаходиться Конюшенного двір, куди ведуть свої, окремі ворота.
Складені стайні з гранітних каменів і виглядають дуже навіть не погано.
Стайні побудовані в 1887 році
«Дашев — местечко Киевской губубернии Липовецкого уезда. Жителей 5527. 2 православные церкви, римско-католическая каплица, синагога и 2 евр. молитвенных школы. Торговый пункт и несколько промышленных заведений, больница, аптека, базары через 2 недели, ярмарка. Д. памятно по упорному делу, происходившему около него 2 мая 1831 г. между отрядом ген. Рота и польскими повстанцами под предводительством отставного генерала Колышко. Поляки были наголову разбиты, потеряли всю свою артиллерию, и этим решительным ударом сразу было подавлено восстание в юго-зап. губерниях. *
* Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона
Тепер ми рушимо від палацу до річки Соб, уздовж якої він стоїть, я спробую передати вам за допомогою фотографій красу природи в Дашеві.
Якщо пройти вздовж річки далі, можна побачитиспоруду, що мало також ставлення до палацу. Про це говорить кладка з граніту. Не знаю, чи було воноспочатку котельні або труба побудована пізніше.Добре видно, що другий поверх праворучнадбудований пізніше.
Місцеві царівни-жаби чекають своїх принців …)
Вид на палац з річки.
Палац від розливів захищала могутня гранітна стіна.
Ось так тераса виглядала в 1914 році — вся заросла виноградом. Перед нею красива клумба і огорожа уздовж гранітної стіни, в яку був одягнений берег Соба.
Wies Ilustrowana, №8 1912
Тут ще можна знайти сліди колишньої розкоші -кучерява серед буйних заростей стіна …
Відправимося далі, перейдемо міст
Після відміни кріпосного права Дашів став розвиватися інтенсивніше. У 1886 р. Дашів став центром волості. У 1872 р. на його околиці швейцарець Ф.Енні побудував цукроварню. У 1881 р. на місці старого дерев’яного млина побудовано кам’яний. Орендував її австрієць Х.Лангер. У 1895 — 97 рр. побудовані два невеликі чавуноливарні заводи, що виробляють сільгоспзнаряддя і інвентар. Побудований винокурний завод. У 1887 р. на цьому заводі вибухнув паровий котел, що привело до людських жертв.
Водяний млин, який орендував австрієць Лангер. На фасаді великі цифри — 1881.
Корпуси колишнього млина зібрані також, як і палацові стайні.
А геть із-за млина видно інша пам’ятка Дашева — дерев’яна Михайлівська церква..
З Гостьової книги сайту — — «В Дашеве вырос мой дед, и хорошо помню его рассказы о садах в графской усадьбе. Его отец Мордхе Прилуцкий до революции был управляющим мельницей. То, что я слышал маленьким мальчиком в 70-ые, звучало для меня средневековыми легендами».
Граф Платер побудував найгарнішу п’ятикупольну Михайлівську церкву (1764 р.) — найкращий зразок української дерев’яної архітектури у Вінницькій області. У першій половині ХІХ століття до церкви були прибудовані низькі прямокутні приміщення. Усередині на стінах — також розпис XIX століття. Церква дуже красива і дуже ефектна. Напевно це в компенсацію за не дуже ефектний палац, автором якого так само, як ми пам’ятаємо, міг бути сам граф Платер.
Дашiв, 1825 piк. Палац та Михайлiвська церква на другому березi.
Дашівські гуси)
А ось цього ми не бачили, хоча це в Дашеві.
(фото з альбома Ады Самарки)
З Гостевой книги сайту — oberst — «это вход на заброшенное польское кладбище, которое было в таком состоянии, насколько я помню, еще в 60-е годы прошлого века. Расположено оно рядом с дорогой, идущей из Гайсина на Ильинцы»
Перейшовши за посиланням ви можете прочитати докладніше про історію битви при Дашів під час польського повстання 1831 року.
джерела: — oko.kiev.ua; mycastles.com.ua; sejm-wielki.pl; Roman Aftanasi, Leon Lipkowski. Moje Wspomnienia. Krakow, 1913, Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.,
знімки зроблені 9 травня 2008 та 30 липня 2011
Дякую)))
Доброго дня. Відпишіть, будь-ласка, з яких архівів Ви використовували матеріали та фотографії?Дякую.
Не раскрываю, извините.