Летичев — Latyczow 
 

---

Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.

---

Районний центр Хмельницької області
раніше  — повітове місто  Подільської губернії  

---

---

Ось і до Хмельницької області дістались. Перший пункт – Летичів. Летичів був у нас «проїздним» пунктом, та ми з задоволенням тут затримались.  .
Датою заснування вказується 1362 рік. Наполеон Орда писав, що він відомий вже в 1400-му році. Розташувався Летичів на річці Волк, яка впадає у Буг і спочатку звався Ліщин. Вважається, що саме в 1362 тут побудували перший, ще дерев'яний замок. У 1429 -му Летичів отримав статус міста, а з 1434 — королівського міста. Після польсько-литовської війни місто перейшло Литві, але — згідно з угодою — тільки до 1432, коли він знову повернувся під крило польського орла.
Запанував відносний спокій, що тривав 50 років, за часів якого, в 1462 році, король Стефан Баторій (Stefan Batory) дарував місту Магдебурзьке право. Незабаром про себе нагадали татари — в 1482 відбувся перший спустошливий набіг. Вони тривали із завидною періодичністю. У один з набігів місто було знищене повністю, але воскресло, як птах Фенікс, правда на іншому, правому березі річки. Ну а в 1523 році на зміну татарам прийшли турки. Польська влада захистити місто не могла — гарнізону ні в місті, ні близько нього не було.Напевно єдине, що робила Польща для своїх підданих в Летичеві — періодично поновлювала місту магдебурзьке право, а одного разу навіть довелося дати 10-річне звільнення від податків.

Правда, в 1579 році вийшов наказ збудувати в Летичеві кам'яний замок замість дерев'яного. Наказ цей виконав кам’янецький староста Ян Потоцький (Jan Potocki).  Тепер залишки цього замку — стара пам'ятка Летичева. Коли закінчилося будівництво — точно не відомо, можливо або в 1594, або 1598 році. Але є відомості, що ось ця вежа, що на знімку вгорі, побудована в 1607 році. У 1594 кам'яний замок Потоцького вже стояв — про це говорять мемуари посла Священної Римської Імперії Ериха Лясоти, який проїздив через Летичів на шляху до Києва. Французький інженер і військовий картограф Гийо́м Левассе́р де Бопла́н (Guillaume Le Vasseur de Beauplan) залишив опис замку — квадратний в плані, по кутах — вежі, навкруги вал з частоколом, рів з водою…

Крім башти, збереглись і залишки замковых стін.
 

Колись перед стінами був, звичайно,  рів з водою.
 

Закладені в'їзні ворота замку. Напевно, перед ними і був рів з водою, на який опускався міст
 

За кам'яними стінами замку можна побачити костьол
 

У 1601 році Летичів став повітовим містом, а в 1606 році єпископ Кам’янецький Павло Волуцький починає будувати на території замку домініканський костьол. Слід сказати, що в період заснування міста, коли Летичів був тільки на лівому березі річки Волк, там вже був побудований дерев'яний костьол. Тому коли з будівництвом кам'яного замку замість дерев'яного було покінчено, настала черга костьолу. Костьол вийшов "довгобудом" — його закінчили лише через 32 роки, в 1638 році. За рік до закінчення будівництва там зазвучав орган….

Домініканський костьол.
(не впевнений, що це моя фотографія. І не пам'ятаю звідки я її взяв. Так що прошу вибачення. Якщо автор з'явиться і зажадає її прибрати — так і зроблю. Мені чомусь так красиво знятине вдалося)
 

У 1592 році Папа Римський Климент III (Clemens III) пподарував домініканцям образ Богоматері, зроблений за зразком ікони римської базиліки Санта Марія Магіора. Цей образ домініканці привезли в Летичів на запрошення єпископа Павла Волуцького. Після деяких поневірянь, він увійшов до історії як образ Летичевської Богоматері. Поневіряння ж пов’язані були наприклад з тим, що Ян Потоцький, тодішній хазяїн Летичева, був кальвіністом і не хотів пускати католицький образ на свою територію. Дружина Яна, Єлизавета, навпаки, була католичкою і прихистила образ в сільській хаті. Незабаром слава про образ і чудеса, його супроводжуючі, рознеслася по окрузі, та і сам Ян Потоцький увірував в нього і віддав свій замок ордену домініканців.
На цьому правда пригоди не закінчилися — в 1648 козаки Богдана Хмельницького влаштували в костьолі стайню. Домініканці вивезли образ і укрили його у Львові, де він пробув більше ста років — образ повернувся в Летичів тільки в 1772 році. Через 6 років, 4 жовтня 1778 року Папа Пій VI (Pius VI) коронував ікону..

Образ Летичевської Богоматері. Польська гравюра.
(зображення з блогу agritura)
 

За часів воєн Богдана Хмельницького з Польщею Летичів контролювався Гетьманом, але після 1649 року знову відійшов до Польщі. З того часу почнеться занепад міста. Цьому сприяли регулярні війни між козаками і шляхтою. А потім і зовсім прийшли турки, скориставшись ситуацією, захопили місто — в 1672 році. Турків в 1682 році вигнав Король Ян Собесський. Про стан міста говорить той факт, що за 7 років до приходу турок в місті налічувалося всього 9 будинків… Після відходу турок проблеми не пішли, оскільки прийшла гайдамаччина. У 1750-му році гайдамаки навіть захопили місто, яке на той час злегка оправилося від потрясінь, — тим цікавіше його було захоплювати)

Мені всередині побувати не вдалося, тому скористаюся фотографією відмінного блогу мандрівниці agritura. Внутрішньо убрання було втрачено в лихоліття, тому зараз храм розписаний наново.
 

У 1793 році, після чергового розділу Польщі, Летичів увійшов до складу Російської Імперії. Летчеву був дарований герб. Незабаром Катерина Велика передала в дар місто Летичів Аркадію Івановичу Моркову.
Аркадій Іванович Морков народився в 1747 році, блискуче закінчив Московський Університет і "пішов" по дипломатичній лінії — спочатку поступив перекладачем в Колегію Закордонних справ, служачи в якій побував у багатьох російських дипломатичних місіях за кордоном, де встигли оцінити його здібності і знання багатьох іноземних мов. У 1782 році він був посланий вже міністром в Голландію, звідки їздив на Конгрес в Париж, що відбувся там після закінчення Північно-Американської війни за звільнення. У 1785 році Катерина призначила його Послом в Швецію, де  Аркадій Іванович накликав на себе незадоволення шведського короля Густава III тим, що близько зійшовся з місцевим невдоволеним дворянством. Проте плодом його перебування в Швеції було те, що коли незабаром зав’язалась війна зі Швецією, частина шведської армії, яка знаходилася в Фінляндії (що належала їй тоді), відмовилася воювати з Росією!. А Морков був відкликаний в 1786 році і призначений членом Колегії Закордонних справ. Колегією, як відомо управляв граф Безбородко, і Аркадій Іванович зробився найближчим його співробітником. Це були вже часи не Світлого князя Потьомкіна, а часи братів Зубових. Заручившись розташуванням Платона Зубова, Аркадій Іванович удостоївся стати особисто відомим Імператриці, що незабаром позначилося на його подальшій кар'єрі — Катерина доручила йому усе своє особисте дипломатичне листування! За старанну службу Аркадій Іванович Морков отримує цілий ряд дуже щедрих нагород від Імператриці, серед яких були і великий будинок в Петербурзі, і чин Таємного Радника, і ордени Олександра Невського і Св. Володимира I-ого ступеня і, власне місто Летичів з округою. Шкода, царювання Катерины наближалося до кінця, але за п'ять місяців до свого кінця Катерина встигла дати Аркадію Івановичу ще одну нагороду — виклопотала "у брата Франца" для нього Графський Священної Римської Імперії титул.. 

Втім, в останні місяці життя Катерини II кар'єра тепер уже графа Моркова трохи не похитнулася. По-перше, Безбородко відчув в нім небезпечного суперника, а по-друге, Аркадій Іванович повністю провалив вже практично вирішене одруження онучки Катерини, красуні Великої Княжни Олександри Павлівни і вже наступного шведського короля, молодого Густава IV, спеціально для цього прибулого інкогніто, під ім'ям графа Готландського в Петербург 27 серпня 1796 року по ст. стилю. Граф Морков не зміг домовиться зі шведами — каменем спотикання стала вимога шведів  того, щоб Олександра Павлівна змінила віру – не прийнятна абсолютно для Будинку Романових. Говорять, саме розлад цього шлюбу і звело Катерину Велику в могилу… Аркадію Івановичу за сестру помстився син Катерини, Павло I. Він конфіскував у нього і великий будинок в Петербурзі і місто Летичів… "При мені усе буде, як при бабусі" — кажуть такими були перші слова нового Імператора, Олександра I, улюбленого онука Катерини. Очевидно, як при бабусі до дипломатичного провалу Аркадія Івановича, бо Олександр пробачив графа Моркова, повернувши йому відібране. Вершиною кар'єри Аркадія Івановича стало призначення Послом в Париж при Наполеоні, втім, оцінюється його перебування там істориками по-різному. У чині Дійсного Статського Радника і з Андріївською стрічкою в 1804 році граф Морков виходить у відставку, і проживає у своєму улюбленому маєтку в недалеко від Летичева — Війтівцях (тепер Грушковцi)

Герб графів Моркових
 

Аркадій Іванович ніколи одружений не був, втім погрішив з французькою актрисою Гюс (Жюсс) — вона ж і народила йому дочку Варвару Аркадіївну. Найвищим Наказом від 29 квітня 1801 р. було дозволено вихованці графа А. І. Моркова, наслідувати графський титул і маєтки вихователя. Летичевський ключ і Подільська губернія були пов'язані з прізвищем графів Моркових очевидно до самої революції, але не з потомством Варвари Аркадіївни, яка вийшла заміж за князя Сергія Яковича Голіцина, а з потомством братів Аркадія Івановича, які також отримали графський титул. Так можна, наприклад, простежити, що граф Михайло Морков на 1898 рік був найбільшим землевласником — його володіння досягали 12373 десятини землі. У 1863 році він був обраний Летичевським Повітовим Проводирем дворянства..

Імператор Микола I (можливо, після польського повстання 1831 року?) наказує закрити домініканський монастир в Летичеві і передати його Православній церкві..

Летичів на малюнках Наполеона Орди. 1871 -1873 рр. 
 

Коли Аркадій Іванович Морков почав працювати в Колегії Закордонних справ в Петербурзі, в селі Головчинці Летичевського повіту народився інший герой, ім'я якого назавжди пов'язане з Летичевим. Звався він Устимом Кармалюком. Між іншим, якщо судити по документам, які збереглись, ім'я його писалося і як Устин, і як Севастіан, і навіть Августин. А ось прізвище — писалася як Карманюк. Втім причина зміни прізвища, яка відбулоася вже після смерті Устима, стане ясна пізніше. Вперше в поле зору істориків він потрапляє в 1812 році, але не героєм битв з Наполеоном — ні. Його, батька двох дітей, поголили в солдати. Щоб таке сталося, потрібна була вагома причина — вона полягала — тут дивлячись якої версії дотримуватися — якщо героїчно-поетичної — то тоді причиною став бунтарський характер Устима, який не виносив свавілля поміщика Пигловського,  якщо скажімо так — іншої версії, то причина була в тому, що спочатку Устим вкрав у пана срібло, а потім — декілька пудів воску (хотів відкрити заводик по виготовленню свічок?). Устима спочатку саджають під варту, але він біжить — далі він робитиме це постійно — але, протее, він відправлений до Кам'янець-Подільського Уланського полку. Уланом йому бути не хотілося, і він знову втік. Зі своїми родичами і не лише, переховуючись у лісах, вони стали підшукувати собі харчування простим способом — здирством. Втім, починав Устим грабуючи саме селян, більше менш заможних. Одного з них, з гарним  прізвищем Сало вони навіть убили. Саме селяни тому незабаром і зловили банду Устима. На початок 1830-х територія дії Кармелюка включала і Поділля і Бесарабію і навіть Київщину. Це стало серйозною проблемою на урядовому рівні. Для боротьби з повсталими російський уряд в листопаді 1833 р. створив спеціальну Галузинецьку комісію. Втім, загинув Устим від зради — в ніч на 10 жовтня 1835 в селі Коричинці Шляхові (нині Деражнянський район Хмельницької області) на подвір'ї своєї коханки Олени Процькової. Саме там куля 18-річного шляхтича Рутковського знайшла Устима..

Пам’ятник Устиму Кармелюку стоїть поряд з вежею замку. 
 

Устим Кармалюк
(портрет с натури работи Тропініна)
 

З метою залякування непокірних селян тіло Кармелюка довго возили по містах і селах. А поховали його саме в Летичеві. У 1974 році ту був встановлений 5-метровий пам'ятник вже не розбійникові, а ідейно-свідомому проводиреві селянського повстання, який самим своїм існуванням  підтверджував теорію класової боротьби. Розумієте, що реальне його прізвище Карманюк, співзвучне із злодійською професією ніяк з цим чином не в'язалася. Хоча справедливості-заради не радянські історики придумали йому нове прізвище — це сталося раніше. Втім, Кармелюк в житті і на пам'ятнику — різні люди.
Допитавши 2700 осіб, урядова комісія ухвалила, що Кармелюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців. Непогано. Але головне це та сама легенда про бунтаря і борця за селян, яка назавжди при усіх "за і проти" залишиться з ім'ям Устима Кармелюка. 

Повернемося до історії. У кінці 1870-х в Летичеві проживало 9000, з них 4000 — селяни. Проживало тут 345 дворян, 58 чоловік духовного звання, решта міщани і волосні. У Летичеві були три церкви — окрім костьолу були ще дві кам'яні і одна дерев'яна, була і синагога і чотири молитовних будинки. У місті налічувалося 500 будинків, з них 30 кам'яних. Летичів був повітовим центром, тому тут були і місце для з'їзду мирових суддів, поштова контора, телеграфна, дві фабрики — свічний заводик і тютюнова фабрика, на якій працювали 8 чоловік — її річний оборот дорівнював 9000 рублів.
Православна церква володіла Летичівський монастирем до Першої Світової, коли Летичів окупували австро-угорські війська, і тут знову облаштовуються католики. У березні 19-го в Летичів приходять більшовики, правда ще слабие- їх вже наприкінці квітня вибивають поляки. Поляки за договором на початку жовтня залишають Летичів петлюрівцям, яких уже в листопаді остаточно вибивають більшовики, надовго встановивши тут радянську владу. Більшовики виганяють з монастиря і православних і католиків, і влаштовують в ньому, як це одного разу вже було, стайню … Образ Летичівської Божої Матері був вивезений в Люблін, де знаходиться і до цього дня.
Незабаром після революції 1917 у Летичеві сталася трагедія — як пише в своїх мемуарах граф Дмитро Федорович Гейден (см про нього тут) його знайомим в 1916-му році був власник маєтку Антоніни член Державної Думи граф Потоцький. Гейден пише, що вже тоді, в 1916 році, Потоцький передбачав всі майбутні жахи революції — "Бідний Потоцький виявився правий: на самому початку революції його дружину, яка проживала у Летичеві Подільської губернії згвалтувала натовп солдатів і мужиків і повісила на міській площі, так що чоловік її мало не збожеволів "… * 

"Бідний Потоцький виявився правий: на самому початку революції його дружину, яка проживала у Летичеві Подільської губернії згвалтувала натовп солдатів і мужиків і повісила на міській площі, так що чоловік її мало не збожеволів "… * 

---

* Цитується по — Військово-Історичний вісник "№40, листопад 1972 год-​
 

Руїни Летичевського монастиря..
(фото з блогу agritura) 
 

Після війни в монастирі був відкритий склад, а в 1985 році тут все згоріло — пожежа в монастирі бушувала декілька днів. Тільки у 1992 році храм передають вірянам. Вони і відновили минулу красу. Тепер тут знову домініканський монастир. І дуже  красиво…

Ця вежа і огорожа — вже сучасні будівлі. Грати гарні.
 

---

фотографії зроблені 15 жовтня 2008 року