Капустяни

Капустяни- Kapuściany

Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.

 раніше село Капустяни, Брацлавського повіту Савинецької волості, нині —      
в  Тростянецькому районі Вінницької області


russianflag                                                     ukrphoto


Отже, Капустяни були зовсім не запланованим місцем відвідування в нашому великому вояжі 2009 року, який умовно називався "експедицією маєткасми Собанських і Бжозовських". Про його існування я довідався завдяки розповіді жителів села Савинці, за що їм велике спасибі. Село Капустяни не належало ні Собанським, ні Бжозовським, але було зовсім поруч і з розповіді селян стало ясно, що палац там в цілості й схоронності. Загалом, не їхати було не можна.

Дорогу до маєтку виявити було напрочуд легко, і незабаром ми в'їхали в колишній садибний парк.

На кордоні парку нас зустріла огорожа — паркан — внизу кам'яний, вгорі — акуратна металева решітка. Мабуть, він ще оригінальний
 

Замість воріт — поворотний металевий шлагбаум.
 

Дорога вже заасфальтована, їхати, напевно,  краще, але "садибне почуття" вона безумовно псує. Зате ця доріжка на  пряму веде від воріт садиби до головної  принади  Капустян — палацу…
 

Архитектурою палац мені чимось нагадав такий в Чернятинi
 

Капустяни, які знаходяться на старовинній поштовій дорозі, що вела з Брацлава в Ольгопіль, були давнім володінням родини Потоцьких. Але про цей період в історії Капустян мені нічого не відомо, крім того, що перша письмова згадка про село відноситься до 1629 році*. У середині XIX століття Капустяни перейшли до сім'ї Щеневських і власне цій сім'ї ми зобов'язані тим, чим можемо ще милуватися. Хто саме з Щеневських і коли саме придбав Купустяни, а також у кого саме — поки не відомо. Але найбільш ймовірним є те, що першим власником з родини Щеневських був Станіслав Гнатович (Stanisław Szczeniowski h. Kuszaba (Paprzyca). Цей висновок можна зробити на підставі того, що його син і останній власник садиби, Ігнатій Станіславович Щеневський, (Ignacy Szczeniowski h. Kuszaba (Paprzyca) народився вже тут, в Капустянах, 14-го червня 1853 року


*Інформація надана  Леонідом Кушніром на основі архивних джерел.
 

Коли в 1853 році тут народився Ігнатій Станіславович, цього палацу не було, і яка садиба була замість нього навряд чи коли-небудь стане відомим. Появою ж нинішнього палацу ми радше якраз зобов'язані шлюбу Ігнатія Станіславовича та Ганни Францівни — молоді люди збудували собі новий будинок ймовірно на рубежі кінця 80-х — початку 90-х рр XIX століття. Я не дуже знаю подробиці походження первісного стану сім'ї Щеневських, але для побудови палацу вони запросили не кого небудь, а випускника Петербурзької Академії Мистецтв і Берлінської Будівельної Академії,  в недалекому минулому — головного архітектора міста Києва, Олександра Яковича Шіле (Шілле). Шилле відзначився багатьма відомими спорудами в Києві, збереженими і знищеними, серед яких дохідні будинки, приватні особняки, фонтани, водонапірні башти, будівля першої Київської біржі, гімназії, Міської Думи, а деякі його будівлі, нехай і в перебудованому в 1930-х роках вигляді, тепер входять в комплекс будівель Адміністрації Президента України. Нам же Шилле цікавий ще й тим, що почав будувати київську резиденцію відомого вже нам Фрідріха Мерінга, власника Старої Прилуки, розповідь про яку вже є на сайті. У наявному описі сказано, що палац в Капустянах був прямокутної форми, двоповерховий, і що фасади його були прикрашені на різний манер. Далі особисто для мене починаються загадки — але спочатку наведу старий опис палацу — середня частина фасаду характеризується симетрією, в центрі якої розміщена в середині фасаду масивна триповерхова квадратна вежа, яка спирається на аркадний критий під'їзд, над яким на фотографії добре видно щит, ймовірно з родинним гербом.

Головний фасад палацу  в Капустянах, світлину зроблено до 1917 року.
 

Другий і третій поверх башти були об'єднані великим стрілчастим вікном. Вежа увінчана чотирма верхівками у тюдоровському  стилі. Праворуч і ліворуч від башти — два однакових по фасаду двоповерхових корпуси в три вікна, до яких справа примикала одноповерхова прибудова з великим вікном, в якій розміщувався зимовий сад, а зліва — двоповерховий корпус.

Герб Кушаба (Kuszaba) до якого належали Щеневські 
 

Парковий фасад до 1917 року.
 

Що стосується паркового фасаду, то він перегукувався з головним центральним двоповерховим ризолитом у вигляді башти з такими самими верхівками по кутах, як і на вежі головного фасаду. Зліва від ризаліти — одноповерховий корпус. Мені здається, що одноповерховий корпус — це той же корпус із зимовим садом, який виходить на головний фасад, а виступає тут різоліт баштового типу — той що праворуч від триповерхової вежі головного фасаду. На парковому фасаді зліва від ризоліта видно одноповерховий корпус на три вікна, з влаштованим на його даху балконом, вихід на який з правої двоповерхової частини паркового фасаду, яка відповідно більш вузька. За ним ще правіше видно мабуть парадні двері виходу в парк, прикрашені вгорі стрілчастим завершенням. Зверніть увагу на надвіконний карниз,який заломлюється під прямими кутами і проходить по верхньому поверху по периметру всього будинку, крім одноповерхового зимового саду, до нього ми ще повернемося. Також можна відзначити, що ця частина фасаду вище, ніж головний фасад, так як тут чітко видно підвальні вікна по всій довжині будівлі. У міру читання наявного у мене описи палацу в Капустянах і особливо дивлячись на будівлю на старих фотографіях і на те, що можна бачити зараз, у мене тільки одне питання виникає — де це все? І яким чином збережена будівля відноситься до того, що ми бачимо на старих фотографіях?.. Крім загального стилю і окремих деталей я не знаходжу спільного… Та стиль будівлі один і той же, так, архітектурні елементи однакові, так, але -! Припустимо, що частина будівлі була втрачена. Нехай так. Але де та частина, що збереглася, на старих знімках? Немає її там! Ось візьмемо наприклад фотографію головного фасаду — найбільш схоже на збережену будівлю — праве двоповерхове крило з трикутним фронтоном — воно здавалося б повторює аналогічний, у збереженій будівлі, карниз. Схожий — але!

Зіставлення частини старої фотографії головного фасаду (ліворуч) і сучасного.
 

Подивимося уважно — що однаково — і там і там — своєрідні готичні фронтони з металевими гратами і прапорцями-флюгерами нагорі, увінчує карниз, і там і там є ганок. Але – гострота фронтонів — різна, ганок на старій фотографії — на мій погляд одночасно балкончик, а на сучасній має гострий дах, і найголовніше — де бічні елементи у вигляді кутових колон? Немає… Ну і останнє — пам'ятайте про згадуваний надвіконний карниз у вигляді ламаної під прямими кутами лінії над вікнами другого поверху на старих знімках? Так ось на сучасних знімках — вона над вікнами першого поверху… Відповідь на цю загадку мені підказав історик Леонід Кушнір, за що йому велике спасибі.

"…про знімок, де Ви проводите міжчасове порівняння зовнішнього вигляду будівлі, знаходячи схожість та відмінності в його конструкції. На лівому — дореволюційному знімку, зображено ліве крило палацу, а на правому — сучасному, відповідно праве, якого на старих знімках не видно. Тобто, будівля має П-подібну форму. Це факт. Звідси і відмінності, адже споруда не була симетричною. По-друге, хоча палац був розграбований в 1918 р., він зберігав архітектурні форми до середини 1920-х років. В цей час його ліве крило і центральну частину (включаючи зимовий сад) розібрали на цеглу. Це окрема тема. Важливо інше. На вказаний час в населеному пункті залишалися старі майстри-будівельники. Вони займалися демонтажем основної частини будівлі і перебудовою вцілілого  правого крила. Це теж частково змінило його зовнішній вигляд. І, по-третє, що найважливіше, частину скульптур, які перебували в маєтку, просто закопали в грунт, де вони, очевидно, перебувають і нині".

Задній фасад вирішено максимально просто, хоча і тут можна побачити деякі деталі , наприклад,  відстань між парою вікон зліва і трьома вікнами праворуч різна. Перед цим фасадом можна побачити, що,  очевидно,  земля тут вище, а в ній зроблено деяке бетонне заглиблення, але з якою метою і коли — не відомо.
 

Нинішній бічний фасад теж має невеликий ризоліт і весь прикрашений маленькими вежами. Їх навершя втрачено, тепер вони більше схожі на стовпи. Підвалу, як видно теж немає…
 

Капустяны.-фото-Л.-Кушнира.

фотографія Леоніла Кушніра.
 

Вздовж бічного  фасаду на землі можна зустріти це саме навершя, скинуте з однієї з башточок нагорі.
 

Капустяны.-фото-Л.-Кушнира

Ще одна верхівка — в парку.
Фотографія Леоніда Кушніра
 

Навершя на старій фотографії.
 

А трохи далі — колона чорного каменю, точніше частина її, мабуть вкопана в землю якісті огорожі. Швидше за все, це частина внутрішнього оздоблення будівлі…
 

На нинішнє ж внутрішнє оздоблення дивитися вкрай сумно — тут нічого не збереглося, хіба що можна розгледіти арочний отвір на правій стінці….
 

Що ж стосується опису внутрішнього оздоблення палацу, то воно вкрай убоге — в одній з кімнат обробка була виконана з дерев'яних панелей, яким налічувалося під двісті років і які були перевезені сюди з якоїсь церкви; штукатурка імітувала таку ж у французькому замку Блуа. Декорування залів і їх умеблювання були виконані в стилі Людовиков, питання якого з них..).
 

Трохи лівіше нинішнього головного фасаду (якщо стояти спиною до нього) розташувався ось цей будиночок. Оформлення вікон в ньому перегукується з оформленням таких на будівлі палацу. Можливо це господарська будівля маєтку. Але її розташування досить дивне — вона явно не могла тішити  погляд господаря палацу, тому можна припустити, що сам палац стояв інакше, ніж нинішня будівля, так, щоб ця будівля залишалася збоку.
 

Що можна сказати про останнього власника — Ігнатія Станіславовича Щеневського? Ігнатій був молодшим сином Станіслава Гнатовича і Юлії Францівни, уродженої Ярошинської (Julia Jaroszyńska), дочки очільника дворянства Брацлавського повіту Старший брат Юлії Францівни, Октавіан Ярошинський (Olivia Jaroszyński) теж був очільником дворянства, тільки Київського повіту. А у її молодшого брата Йосипа, власника Антополя, описаного на моєму сайті, народилася дочка, Ганна Йосипівна Ярошинська (Anna Jaroszyńska), яка стала (!) дружиною Ігнатія Станіславовича, який таким чином був одружений на своїй  двоюрідній сестрі. У них народилися сини Кароль та Станіслав і дочка Юлія. Молодшим братом Ганни був знаменитий банкір Карл Ярошинський, який увійшов в історію, як член ближнього кола останньої Царської Сім'ї. Очевидно, Ігнатій Станіславович отримав інженерну освіту і довгі роки досить успішно займався популярною тоді справою — цукровими заводами. Він започаткував і довгий час був президентом Товариства Взаємного страхування цукрових заводів у Польщі.

Ігнатій Щеневський 
портретна фотографія на посаді Міністра Промисловості і Торгівлі
взято з сайту агентства NAC 
 

23 травня 1901 року (за іншими даними — 1903) у віці 35 років тут, у Капустянах померла Ганна Йосипівна, дружина Ігнатія Станіславовича. Мабуть він важко переживав цю втрату, На згадку про дружину він замовив польському майстру Едварду Віттіг (Edward Wittig), скульптуру білого мармуру, що зображала Анну Йосипівну і їх дітей … Вона стояла посеред згадуваного зимового саду.

 Мраморная-статуя-супруги-и-детей-И.-Щеневского-в-зимнем-саду-усадьбы

Мраморная статуя супруги и детей И. Щеневского в зимнем саду усадьбы
фотография из книги Леонида Кушнира "Село Капустяны в истории Брацлавщины"
 

Горе горем, а життя тривало. Ігнатій Станіславович знайшов розраду в обіймах якоїсь Марії-Елеонори (Лаурі) Годомской (Laura Gadomska), зв'язок з якою принес трьох синів — Їежi, Ігнація і Яна. А в 1913 році, у Відні, вони офіційно одружилися. При цьому всі діти народилися поза шлюбом — дата народження Єжи — 1905 рік, а у Ігнація і Яна дата народження — 1910 мабуть двійнята

У 1914 році Ігнатій Щеневський, вже дуже багатий цукрозаводчик, купив у лікаря Ігнація Барановського ділянку землі в Закопане, в польських Татрах. На земельній ділянці в лісі у лікаря була вілла — невеликий дерев'яний будинок і господарські будівлі. До цього ця земля належала Людвігу Ейхборну (Ludwig Eichborn), німецькому барону і берлінському банкіру, який заснував Музей Татр.
На придбаній ділянці Щеневський вирішив побудувати дерев'яний будиночок, в місцевому архітектурному стилі, кам'яна будівля для розміщення електростанції — і — палац Villa Marilor, для себе і своєї сім'ї. У назві палацу скриті обидва імені його другої дружини Марії Елеонори.

Палац Щеневських Марилор в Закопане, нині однойменний готель  
фото с сайту www.hotelmarilor.com
 

Палац оточує досить доглянутий, за нинішніми мірками парк.
 

В цілому парк як парк, але якщо придивитися — он, за деревами…
 

Капустяны. Парк. .-фото-Л.-Кушнира.

Фотографія Леоніда Кушніра
 

…якийсь підозрілий горбок!
 

Місцеві розповіли нам, що весь парк був проритий підземними ходами і ось тут, у цьому пагорбі був один з входів в них. На фото видно що пагорб точно не простий — це якась споруда з землі, металу, цегли та бетону.
 

Ну, звичайно, все роздовбано, закинуто, заросло… Однак сам цей пагорб був спочатку образрванний при прориття підземних ходів, і в подальшому він за наявною версією послужив могилою для рано померлої подружжя Ігнатія, Анни Йосипівни, яка померла чи то від пологів, не те пішла з життя добровільно. Що-ж все може бути … Наверху пагорба була альтанка, а вниз спускалася спіраллю доріжка. Сам пагорб був засаджений кущами червоних троянд.
Що з цією спорудою було далі пояснив Леонід Кушнір:

"… (эти снимки) изображают учебную долговременную огневую точку, которой изуродовали парковый холм в 70—х годах. Здесь проходили первые уроки НВП ученики старших классов СШ".

Ліворуч від входу видно бетонну плиту, з якої стирчить арматура…
 

На пагорбі можна знайти шматки бетону і заліза, які стирчать із землі
 

Після розпаду Російської Імперії Ігнатій Станіславович став Ігнацієм Щеневським і активно зайнявся роботою на благо нової Польської держави. Так, з січня 1919 року він був радником з економічних питань польської делегації на Паризькій мирній конференції за підсумками Першої Світової війни, а 12 серпня 1919 року був призначений Міністром Промисловості і Торгівлі в уряді Падаревського. Пробув на посаді міністра до 9 грудня 1919 року, коли знову повернувся до улюбленої цукрозаводської діяльності — очолив цукровий завод Городенка,який  тоді належав Польщі, а нині в місті Івано-Франківської області. Події 1917-1918 років році в Росії, призвели до втрати Щеневськими маєтку в Капустянах. Сім'я влаштувалася на першому поверсі палацу Марилор, другий поверх якого став використовуватися як пансіонат. Незабаром пан Ігнацій збудував для своєї сім'ї в Закопане нову дерев'яну віллу, названу "Мишка", а палац Марилор повністю перетворив в пансіонат.

Неподалік від пагорба із землі стирчить труба вентиляції
 

А перед головним фасадом можна знайти великий льох або льодовик. На верхній фотографії — пагорб льодовика і вхід в нього.
 

А тут — два великих круглих вікна льодовика. Палац на задньому плані.
 

На період рубежу століть — XIX і XX — Капустяни налічували 1100 чоловік населення, в т.ч. 41-го т.зв. "однодворця", 220 будинків. В селі була православна церква, освячена в ім'я св. Дмитра, до якої відносилось 97 десятин землі. У 1858 році батько Ігнатія, Станіслав Щеневський, вибудував у Капустянах цукровий завод, який виявився для сім'ї дуже вигідною справою.

В іншому місці — ще одне, не то вентиляційне, не то люк в один із підземних ходів. Взагалі численні розповіді про те, що "у пана був великий підземний хід" можна зустріти в будь-якому маєтку, але схоже пан Щеневський всіх у цьому перевершив. Тут мабуть була ціла система підземних ходів, і звичайно ж "один з них вів дуже далеко" — зазвичай або в сусіднє село, або ще кудись — це вже йшлося про безпеку — так була можливість втекти в разі селянського бунту або ще яких-небудь недружніх подій.
 

В кінці парку можна зустріти ще одну велику будову з червоної цегли, стіна якої — частина огорожі маєтку, але час її побудови мені не відомо. Праворуч — більш пізня огорожа…
 

…яка впирається в стару, красиву металеву решітку на кам'яному цоколі і з кам'яними стовпами.
 

Останнє, що вдалося знайти цікавого — залишки ще одних воріт, які прикривали інший в'їзд в маєток.
 

Залишки другого стовпа валяються неподалік… Ну от і все, мабуть, що можна розповісти про Капустяни.
Для всіх, хто хотів би дізнатися історію Капустян більш докладно дуже рекомендую працю згадуваного мною Леоніда Кушніра "Село Капустяни в історії Брацлавщини". Щоб її  прочитати  пройдіть за посиланням   Я ж, так само з подачі Леоніда, покажу вам ще будинок керуючого, що зберігся. і в якому нині розташувався дитячий сад. 

[slideshow_deploy id=’12872′]

Будинок Керуючого. Фотографії Леоніда Кушніра.
 

Леонід Кушнір:

"Про будинок керуючого майже зовсім нічого не відомо. Перший поверх будівлі практично повністю прохідний і має великі кімнати (зали). А ось другий поверх, маючи два входи з торців, більш складний. Думаю, в будинку жили одночасно кілька сімей — керуючого маєтком, директора заводу, інженерного складу. Зараз там знаходиться дитячий сад. І так було завжди, починаючи з 1920-х років. Найвища частина будинку (та, що без вікон) — це водонапірна вежа, в якій зберігався запас води. Воду туди закачували насосом. парк біля будівлі — це ровесники будівлі. "

[slideshow_deploy id=’12877′]


На закінчення — попався мені документ, написаний через 10 років після подій 1917-го року і людина до цих пір пише про себе, як про колишнього кучера, що служив у пана Щенёвского:

ВінОблАрхів, справа р2484-1-2

фотографії зроблені 27.09.2009
 

2 thoughts on “Капустяни”

  1. Сергей, потерял адрес Вашей электронной почты. Прошу прислать на мой ящик. Леонид Кушнир.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *