Сумівка

Сумовка-Sumówka


Використання матеріалів сайту тільки за згодою автора.


село Бершадського району Вінницької області( раніше Бершадської волості  Ольгопільського повіту Подільської губернії



Наша подорож у вересні — жовтні 2009 була задумана, як поїздка по маєткам, пов’язанним в основному з родиною Собанських, які залишили вагомий слід в історії Одесси. Хотілося об'їхати якомога більше маєтків, які належали Собанським у колишній Подільській губернії. В цілому це вдалося, хоча подекуди були великі розчарування – наприклад, у Гордіївці та в Сумівці — приїхавши туди ми і сліду не знайшли від маєтків, про які я на той момент знав, що це були одні з головних маєтків роду Собанських. Правда, в Сумівку ми тоді приїхали досить пізно, але її "облазили" і нічого не знайшли, крім дивовижних природних красот  протікаючого  тут Південного Бугу. 
Але… щось мені підказувало, що я сюди ще повернуся. Так і сталося, в травні 2010. .

Пейзаж вечірнього Південного Бугу біля Сумівки, кінець вересня 2009 — все, що вдалось побачити  під час першого приїзду..
 

Виявилося, що ми не там шукали. Допоміг мій сайт — ті знайомства, які він дав — автор чудових матеріалів з історії Дмитро Антонюк підказав мені, де потрібно шукати те, що я хотів побачити і ось ми знову тут. Але не все так просто. Томущо, напевно, вам багато хто скаже, що потрібно шукати не в Сумовці, а в сусідніх Кошаринцях, і певно, будуть праві. Вся справа в розташуванні маєтку — він знаходиться взагалі-то ні в Сумівці і ні в Кошаринцях, а в лісі між ними. Якщо поглянути на розміщений вище знімок з космосу, то резиденція була якраз на місці хмаринки. Нижче наведу дві карти — верхня — кінця XIX століття, друга — видана у 1979 році.

Фрагмент карти інженера Шуберта. На ній маєток підписаний,як   "Госп. Сабинскаго". 
 
Фрагмент карти Генерального штабу СРСР — зверніть увагу, що  ліс позначено,як  "лес Сумовская дача", а маєток — написом "лес-хоз".
 

На обох вищенаведених картах видно дві дороги, що йдуть до маєтку — одна з Сумівки, інша з Кошаринців. Були ці дороги і в XIX столітті, були і в ХХ, є і зараз. Якщо рухатися з самої Сумівки потрапляємо до того, що більш-менш збереглося від маєтку Собанських на сьогоднішній день.

Стара дорога — вона тут практично в первозданному вигляді вже третє століття…
 
Перше, що бачиш   — відгороджений величезний прекрасний дуб, який охороняється табличкою. Він, звичайно, пам'ятає, як тут все було яких-небудь сто років тому. 
 
Кв. 15 д. 3 — це адреса?)
 
Поруч причаївся колодязь. 
 

Єдина споруда, яка залишилась від великого маєтку Собанських.
 

Дорога з Сумівки була прикрашена залізними кованими воротами між двох високих кам'яних стовпів. Ворота були неподалік від цього будиночка, збудованого, як і весь маєток, на початку 1880-х рр. у, модному тоді, неоготичному стилі. Будиночок мав подвійне призначення — на його першому поверсі знаходилася аптека, а ще дві кімнати призначалися для самотніх подорожніх, яким потрібно було переночувати. Саме як будиночок для гостей він фігурує зараз в описах Сумівки.

Аптека розміщувалась в крилі з колонами. Пройдемо подивимось ближче.
 
Ось так — колонадами з арковими прольотами раніше прикрашали аптеки в сільській місцевості…
 
 
Зверніть увагу на залишки від металевих розеток, які служили для скріплення будинку . Їх можна бачити над колонами, у вигляді літери "S" — мабуть рівно половина від того, що було)
 
Аптечне вікно. Ну і я там)
 

Всередині, як ви розумієте, все чудово. Тому все, що можна зняти — вид на те ж вікно зсередини.
 
Вигляд  на двоповерхову гостьову частину.
 
Поки оглядаємо будиночок, почну розповідь про саму Сумівку. Вперше вона згадується начебто в 1629 році, коли належала Збаразьким. Приблизно до середини XVIII століття ці землі входили у великі володіння відомих родин Вишневецьких і Калиновських. Проте численні набіги і особливо козацькі війни призвели ці землі до запустіння. Цим скористався Войцех Собанський (Wojciech Sobański h. Junosza), який викупив за досить вигідною ціною ці землі. Войцех власне і був засновником могутності родини Собанських, яка тривала кілька століть. Сумівка входила у великий Баланівський ключ, який став головним володінням родини.
 
Друга частина будинку — двоповерхова, причому на другому є балкон.
 
На першому  проглядається закладена арка, підтримувана двома напівколонами. Мабуть, тут було велике вікно в сад, бо для дверей занадто багато, та й невеликі стрілчасті двері було видно (на фотографії вище) ліворуч, за рогом
 

 
Вид зсередини. Зліва — напівколона і закладена арка, праворуч — двері назовні.
 
Другий поверх більш рясно прикрашений готичними елементами — тут і псевдо-вікна на бічних фасадах, і вузькі стрілчасті вікна на головному фасаді. Як виглядав оригінальний дах можна тільки здогадуватися…
 

 
З цього боку ще одні такі ж двері, але вже закладені. Що це за стіна зліва – її видно і на інших фотографіях — не знаю. Стіна в нікуди, але безумовно вона мала якусь функцію — наприклад могла бути стіною веранди, на яку і виходило велике арочне вікно. Все, щоб втомленому самотньому мандрівникові було приємно відпочити у поміщика Собанського… Але, можливо,  це плоди прибудов радянського часу.
 

Балкон спотворений грубим совдеповським навісом, але його "неоготичність" добре прослідковується.
 
На цій глухій стіні — царство неоготики.
 

Гарненький будиночок вийшов! На першому поверсі, на бічній стіні, було ще одне арочне вікно.
 

Якщо зайти за будинок, відкривається, що  насправді він трьохповерховий — під будинком був підвал.
 

І тут же — сходи нагору, до кімнати мандрівника на другому поверсі.
 

Сходи, звичайно, обвалилися, але залізти в кімнату самотнього подорожнього мені вдалося. 
 

І на горище я заліз)
 

Ну що ж, будиночок для гостей, та ще й вцілілий, це чудово, але ми знали: дещо ще є. Є руїни, точніше навіть не руїни, а… Те, що ми мали побачити,  для мене було вперше. Зазвичай, у своїх поїздках, я бачу або вцілілі будівлі, або стіни від колишніх творів архітектури. Але бувають цікаві з історичної точки зору місця, де треба побувати, навіть не дивлячись на те, що там нічого не залишилося. У таких місцях я завжди запитую — чи не залишилося хоч фундаменту? Звичайний відповідь — "ні, нічого не залишилося". Тут залишилося. Залишилися сліди варварства ХХ століття. Але ці сліди ще треба було знайти. Місцеві жителі підказали нам, що потрібно їхати в сусіднє село Кошаринці, шукати там дорогу наліво в ліс, і потім там, у лісі, шукати те, що нам потрібно. Пробач, машинка, ще одна дорога полем. Але, насамперед, ми побачили в Сумівці велику дерев'яну церкву.

Церква у Сумівці.
 

Церква в Сумівці має свою історію. Перша церква тут згадується ще в 1654 році, у записках диякона Павла Алепського. Диякон супроводжував Патріарха Антіохійського Макарія; тоді церква була висвячена в честь св. Параскеви. За збереженими повір’ями, церква мала вигляд селянської хати, критої соломою і хрестом нагорі. Церква ця була знищена пожежею, коли саме-не відомо. Ту ж долю мала і друга дерев'яна церква. У 1782 році бершадському диякону Андрію Пашуті був виданий документ на спорудження нової церкви на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Її будівництво закінчилося в 1789 році. Вона теж була дерев'яна, на кам'яному фундаменті і проіснувала 100 років, коли в 1889 році була розібрана і продана парафіянам Михайлівки Гайсинського повіту. За три роки до цього, в 1886 році парафіяни на свої кошти заклали новий дерев'яний однокупольний храм, будівництво якого закінчилося в 1888 році.. Церква була освячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці.. Дерев'яний будинок для священика був збудований у 1876 році на кошти Собанських.

Не сильно поблукавши, ми знайшли дорогу в ліс — звичайна «грунтівка», втім існуюча, мабуть, вже третє століття. Ліс розташувався на деякій височині. Доїхавши до лісу, ми залишили машину і навгад пішли шукати руїни. Пошук зайняв довгий час…

Ось це видовище — знищеного будинку. Ось ці горбки — залишки стін…
 

Побачене вразило — серед лісу раптом виникли невеликі горби, ями, валуни, усе це безладно разкидане на великій території і навколо було досить похмуро. Над усім побаченим витало питання — "Навіщо?" Навіщо було тут все знищувати? Відповідь можна знайти тут же — у купах сміття, навалених то тут, то там. Ну та годі. Повернемося краще в минуле. Воно чистіше. Отже, ми зупинилися на тому, що ці місця за не дуже великі гроші, у першій половині XVIII століття придбав Войцех Собанський (1692-близько 1744). Адвокат, регент Люблінського магістрату, Войцех Собанський був одружений на Маріанні Вержбицькій (Marianna Wierzbicka h. Nieczuja). Згодом, Баланівський ключ, до якого належала і Сумівка, зацікавив іншу могутню родину — Потоцьких, почався довгий судовий процес, який Собанські програли, зумівши однак залишити собі Сумівку. У середині XIX Сумівку обрав для своєї резиденції правнук Войцеха, Казимир Ієронімович Собанський (Kazimierz Sobański h. Junosza) (1833 — 20.08.1888). Його батьком був відомий нам організатор маєтку в Баланівці Ієронім Собанський (Hieronim Sobański h. Junosza), який увійшов в історію як чоловік, не втримавший знамениту музу Пушкіна і Міцкевича, Кароліну Собанську (Karolina Sobańska). Втім, матір'ю Казимира була друга дружина Ієроніма, Ганна Дзержек (Anna Dzierżek h. Nieczuja), жінка куди більш спокійна і помірна… Казимир Ієронімович був шанованою людиною в губернії, служив очільником  дворянства Ольгопольского повіту. Але перед черговою навислою над Імперією грозою — польським повстанням 1863 року, Казимир Собанський вирішив увійти в історію, як один з авторів відомого листа ватажків повітового дворянства Подільської губернії польського походження Імператору Олександру ІІ, написаного у вересні 1862 року. У листі Імператору пропонувалося «нічтоже сумняшися» приєднати Подільську, Волинську та Київську губернії до Царства Польського, так як це «є виразом одного, всеосяжного бажання краю». В губернії мешкало 1 620 тис. осіб, з яких тільки 194 тис були поляками, але автори були впевнені в своїй правоті. Що представляється логічним з точки зору поляка, виглядає абсурдним з російської точки зору. Тому цілком зрозуміла була жорстка реакція на цей лист. Втім, не така вже й жорстка, якщо порівнювати з радянськими часами. Казимир Ієронімович, разом з іншими авторами листа був заарештований і перепроваджений у Санкт-Петербург, в Петропавловську фортецю.
За вироком Сенату був відправлений на поселення вглиб країни, але не на довго, і пізніше повернувся в Сумівку. Повернувся, мабуть, не бажаючи більше брати участь у політиці, а жити нормальним життям забезпеченої людини. Для початку він одружився — 15-го квітня 1869 року, на графині Марії Потулицькій (Maria hr. Potulicka z Więcborga h. Grzymała) (1847-1929). Весілля зіграли в родовому маєтку дружини, Потулицях. А 1-го жовтня 1893-го року вже тут, в Сумівці зіграли весілля їх дочки Ізабелли Казимирівни (Izabella Sobańska h. Junosza) і графа Олександра Шептицького (Aleksander Maria Dominik hr. Szeptycki). Забігаючи вперед, скажу, що графиня Софія Шептицька (Zofia Stanisława Maria hr. Szeptycka), у важкому 1917 році помре 20-річною дівчиною від важкої хвороби у нас, в Одесі, в Євангелічному провулку… Але це майбутні справи. Всього у Казимира і Марії було троє дітей — у Ізабелли було три брати — Ієронім, Владислав і Казимир. Причому, двоє останніх — Владислав і Казимир народилися в Сумівці.

Де ями— там кімнати…
 
На той момент, коли Казимир і Марія зіграли весілля, у Сумівці була лише невелика стара садиба, збудована навіть без фундаменту. У такому будинку вже негоже було жити, тим більше, що очікувалися діти. Втім, Владислав народився ще в старому будинку, а ось останній син — названий як і батько, Казимиром, народився вже в новому, будівництво якого було закінчено в 1881 році. Палац був спроектований і побудований під керівництвом польського архітектора Людвіга(?) Гонсіаровського. Я поки не можу сказати, чи мав відношення цей Гонсіаровський до відомого одеського архітектора Фелікса Вікентійовича Гонсіаровского. Палац будували з розмахом. Він являв собою два великі двоповерхові флігелі з додатковими мансардними поверхами, сполученими між собою одноповерховим корпусом. У збережених описах згадуються балкони з залізними кованими решітками. Вхід у палац був через високий центральний ризаліт, де були високі вузькі головні двері, через які ви потрапляли у вестибюль,  з нього можна було потрапити на дві відкриті галереї, прикрашені трьома арками, які вели  у бічні корпуси. На терасі була підлога з білого мармуру. Взимку арочні отвори закривали рамами з вікнами і таким чином відкрита літня тераса перетворювалась в зимовий сад. В одній з терас навіть діяв невеликий фонтан. Ще одна відкрита тераса більшого розміру була з протилежної, паркової сторони центральної частини палацу — тут теж були арки, але іншої форми, які можна було прикривати окремо, або всі разом. Тераса трохи виступала назовні, мала кам'яну балюстраду і сходи з двох  боків, за якими можна було спуститися в парк.
 
Тут можна прослідкувати залишки стіни… 
 
На щастя, описуючи палац можна керуватись не тільки спогадами, але і збереженими — слава Богу! — фотографіями палацу. На жаль, їх всього дві.
 
Головний фасад палацу в Сумівці. Фото ~ 1914 року. Відзначте бічні флігелі з мансардами, центральну частину з арочними галереями і центральний ризаліт…
 
Парковий фасад палацу в Сумовці. Фото ~ 1914 року. Видно більшу частину тераси та її огорожу.  Кущі скривають дві сходіинки для спуску в парк.
 
І ось серед безформних, взагалі-то, накопичень з'явився ось цей красень — в ньому читалась і форма, і проглядалась фактура штукатурки і різні цеглини, і зворотний нахил — уява вже малювала навколо сам палац…
 
Цей кутовий фрагмент можна чітко ідентифікувати — це частина лівого кута головного фасаду палацу Собанських. Злегка похилий кут палацу добре видно на фрагменті фотографії цієї частини палацу, зробленої в 1914 році
 
Всередині не було якогось регулярного, скажімо, анфіладного або коридорного планування. Виявлявся кінець XIX століття, нові смаки. Палац будувався під зручність проживання і так, як хотілося його господарям. Всього різних приміщень налічувалося 39. Як раз в підвалах лівого крила, кут від якого на фотографіях вище, розміщувався сімейний архів цієї гілки Собанських. Тут же були покої дворових козаків і жив кравець. У протилежному правому крилі знаходилась гардеробна, столова, склади та підвали. У вестибюлі були сходи з білого мармуру, тут же висіла велика люстра. Велику частину центральної частини будівлі займала вузька житлова кімната, яку домашні звали "галерея". Її вікна і двері виходили на терасу. Навпроти вхідних дверей знаходився величезних розмірів високий камін, також білого мармуру. Мармур цей Собанські купували не де-небудь, а у добре відомого серед  зацікавлених історією свого міста одеситів Маврокордато. Це був не просто камін, а копія каміна з королівського замку Генріха IV (Château de Pau). Верхня частина каміна, антаблемент, був увінчаний масивним карнизом, підтримуваним з обох боків двома доричними колонами. Вогнище прикривалося великою плитою, прикрашеною рельєфом з рослинними мотивами. Стіни галереї" були пофарбовані в зелений колір і прикрашені внизу дубовими панелями. На стелі були відкриті балки і звисала свічкова люстра. На обох бічних стінах були кахельні печі. Меблі були сучасними на той час — тут були крісла, канапки, столи і книжкові шафи. В бібліотеці було багато видань на різних мовах, в основному польські, англійські і французькі журнали починаючи з 60-х років XIX століття. На каміні стояв годинник в оправі з саксонського фарфору з алегорією "Час". З боків стояли два підсвічники. В залі були дві цікаві картини — "Цар Давид в короні, грає на арфі" і "Два пастушка, що грають на трубі", можливо роботи Тербругена. Одна з них тепер висить у Варшавському Народному музеї. В середній частині були ще два приміщення — праворуч – прямокутна кімната, обладнана як домашня церква, потім зал, розділений чотирма стовпами, які утримували  арки. Тут була каплиця. Стіни в ній були прикрашені пілястрами і фризом. Розсувні дубові двері відокремлювали вівтар, у якому знаходились невеликі спіральні колони і велика статуя Божої Матері, привезена з Люрду, а також два десятисвічних бронзових підсвічника. Якщо вівтар був закритий, приміщення використовувалося як перехід із залу на терасу. У сусідньому салоні, який мав квадратну форму (до колон з арками, які відділяли його від каплиці) стіни були пофарбовані білою фарбою, стеля оштукатурена. Над білим мармуровим каміном, в раму з штукатурки на стіні було вбудоване дзеркало. Камін цей був в тому ж самому місці, спиною до спини того описаного раніше каміна копії з замку, але цей був значно менших розмірів. Мабуть вони використовували спільний димохід. На каміні стояв годинник і два підсвічники. В залі було троє дубових дверей — одні вели в вестибюль з величезним каміном, інша в домашню церкву і третя в їдальню. Тут же були і порте-фенетре (двері-вікна на терасу. Підлога був паркетною. У залі висіла велика віденська люстра на багато десятків свічок, а в частині, відділеній арками — менша люстра, з бронзи. У залі також знаходились дві печі, викладені білим кахлем. Тут стояли три різьблених дубових столи, також чотирьохсекційна дубова шафа, з різьбленням у вигляді біблійних сцен, одна з яких представляла Адама і Єву у раю. Малося кілька крісел, канапе і стільці, без певного стилю. Меблі були оббиті білою тканиною з квітами, що стояла вишита вручну ширма. У частини за арками стояло фортепіано, спочатку фірми Bluthner, пізніше Bechstein. Зліва від нього висів шовковий гобелен з квітами. У салоні було багато картин, і серед них портрет власника, Казимира Ієронімовича Собанського, а також зображення Матеуша та Ієроніма Собанських. Були два невеликих малюнка голубів, морський пейзаж волинського художника, десять акварелей з видами Подільської губернії, роботи французького майстра під час його перебування в Сумівці, в гостях у Собанських. Було ще декілька робіт, які подобались господарям. На двох різьблених дубових колонах стояли великі китайські вази.
 
Ось що залишилося від усього описаного вище — шафа з інтер'єрів палацу Собанських у Сумівці.  
фоторафія Михайла Паскаренко.       
 
А ось що мені прислав Павло Степанець:
На руїнах маєтку Сабанських, в лісі під Сумівка, мною був знайден срібний ліврейний гудзик з об'єднанням гербів Юнак і Гржималі, я думаю, що вона має відношення до весілля Казимира Іеронімовіча Сабанського і Марії Казимирівни Потуліцкой.
 
Казимир Иеронимович Собанский (слева)
фрагмент фотографії 1862, яка зображувала очільників дворянства Подільської губернії
 

У салоні були двері в ліве, двоповерхове крило будівлі. Через неї потрапляли в столову кімнату, в чотири вікна, з гладко пофарбованими стінами, паркетною підлогою і двома печами коричневого кахлю. Посеред кімнати стояв величезний дубовий стіл, навколо якого були гарні стільці з головами левів. оббитими візерунковим матеріалом. Оздоблення доповнювали дві гданських шафи і буфет. У протилежному, правому крилі на тому ж місці, де в лівому була столова, знаходилась велика, квадратної форми спальня, за якою вузький будуар господині будинку. У спальні, крім печі був невеликий камін з різьбленим дерев'яним обрамленням. З меблів тут були стара гданська шафа, комод, який мав історичну цінність, декорований бронзою, велике дубове бюро і шезлонг. Кімнату прикрашали образ Спасителя з слонової кістки, стара віденська люстра в дзеркальній оправі, гобелен, два овальних портрета — один Марії Ампаро Муноз Бурбон, доньки Королеви Іспанії Христини і Марії Грохольської. Тут же був морський пейзаж роботи самого Казимира Ієронімовича Собанського.
Повернемося в ліве двоповерховае крило — тут, зі сторони головного фасаду розташовувався оброблений дерев'яними панелями кабінет господаря будинку. В кабінеті висів портрет Казмира Собанського в молоді роки, стояла мармурова фігурка хлопчика і постать дівчинки, яка читає книгу. Обидві італійської роботи. На стінах висіли гобелени. У прилеглому до кабінету з боку тераси невеликому салоні був невеликий мармуровий камін і кілька робіт пензля самого господаря будинку. Це все, що відомо про внутрішнє оздоблення палацу. Собанські переїхали в цей палац у 1881 році. Господар палацу втім насолоджувався новим будинком не так вже довго — Казимир Ієронімович помер тут, в Сумівці 20 серпня 1888 року. Його поховали в родинній усипальниці гілки Собанських, які пішли в основному від Ієроніма і Анни Дзержек, що знаходиться в Чечельнику.

Могила Казимира Ієронімовича Собанського в родовій усипальниці в Чечельнику.
Зверніть увагу на порожнє місце праворуч під хрестом — очевидно, Казимир приготував його для своєї дружини. Дружина однак пережила чоловіка на 41 рік і була похована в іншому місці. Собанські більше сюди не повернуться…
 
Частина стіни.
З листування з читачами — Михайло Паскаренко: "…про будь-які інші будівлі, які мають відношення до маєтку, крім тих які в лісі, я за своє життя (мені 54 роки)не чув. На околиці Сумівки колись була розташована панська гуральня, та на території колгоспних дворів комори для зберігання зерна. Відомо, що цегла з зруйнованого палацу була використана при будівництві лікарні в Бершаді. Декілька років тому в Сумівку приїжджав один з нащадків Собанських, найбільше він цікавився долею скульптури Божої Матері, яка стояла біля палацу, в наших селах її називали Матка Боска. Така скульптура дійсно була, після руйнування палацу вона була встановлена біля церкви в с.Сумівка, її пам'ятають люди і нині, але куди і як вона зникла ніхто не знає. За однією з версій після закриття церкви в 60-х роках, вона під покровом ночі була прибрана комуністами".
фоторафія Михайла Паскаренко.
Михайло Паскаренко: …Цей знімок зроблений на руїнах, по всій видимості, тут була ванна кімната, на стінах і підлозі видно залишки плитки, через отвір вода стікала вниз.
фоторафія Михайла Паскаренко.
 
фоторафія Михайла Паскаренко.

Михайло Паскаренко: …восени, ми з товаришем трохи більше обстежили руїни і знайшли кілька місць про які раніше не знали. На жаль йшов дощ, багато опалого листя, тому фотографії не дуже. Одне квадратної форми, з прямокутними отворами в цоколі, інше у формі правильного кола діаметром, напевно, метра три, з бетонними стінками.
Кілька будівель мабуть були і біля дуба,трохи глибше в ліс, руїн немає, але чітко проглядаються контури фундаменту.

Якщо придивитися, то ліворуч і праворуч можна побачити обриси кола. можливо тут був фонтан.
фоторафія Михайла Паскаренко.    
                                       
Одна кімната, друга кімната..
 
Фундамент виявився дуже міцним, його поки ще не розібрали…

На наведеній вище фотографії головного фасаду видно, що перед палацом була велика галявина. Вона збереглася і зараз. Взагалі ж палац оточував великий парк, створений з старого лісу, на краю якого і був побудований палац. Як я говорив, ліс, і, відповідно, палац, знаходились на височині, звідси повинен був відкриватися неймовірний вид на долину протікаючого внизу Південного Бугу. До палацу вели прорізані алеї. На початку алеї стояла фігура ангела встановлена тут на честь трьох рано померлих дітей брата Казимира, Марцелія Собанського. Між будиночком для гостей і палацом був круглий газон. В парку росли масивні пірамідальні дуби, один з яких ми бачили, високі стрункі італійські тополі… Другий великий газон, облямований старими деревами був перед парковим фасадом палацу. По обидві сторони від бічних флігелів розгорнулись два невеликих ставка, поруч з якими також росли старі дерева і чагарники…Всього парк займав 58 десятин. Ось мабуть і все, що можна сказати про палац в Сумівці. Тепер трохи про саму Сумівку. На початку ХХ століття у Сумівці налічувалось 462 будинки, в яких проживало 2550 осіб. У 1858 році був відкритий винокурний та цегельний заводи. У 1861 році відкрилася церковно-приходська школа, а в 1899 для неї був побудований власний будинок, у цьому ж будинку в тому ж році відкрилася церковна школа грамоти для дівчаток. Була і поштова станція. Собанські володіли тут 1817 десятинами землі, з якої 816 було орної і 805 — під лісом. У Кошаринцях їм належало ще 542 десятин. До 1914 року Собанські скупили прилеглі землі, довівши загальну кількість десятин в Сумівці до 4140.

Галявина перед палацом є і нині.
 
Вид Південного  Бугу у Сумівці.
 
Документ на землю при "маєтку поміщика Казимира Геронімова Собанського
прислано  Михайлом Паскаренко
 
Після смерті Казимира Ієронімовича, згідно із заповітом, Сумівка дісталася середньому  синові — Ієроніму Казимировичу Собанському (Hieronim Sobański h. Junosza). Він став останнім власником Сумівки. Багато про нього розповісти не можу, схоже він жив нормальним життям подільського поміщика. Одружився вже після смерті батька, у 28-річному віці. Обраницею стала, згадувана на сайті в оповіданні про Ободівку, красуня Марія Станіславівна Грохольська (Maria hr. Grocholska h. Syrokomla). Весілля зіграли 14 березня 1899 р. в родовому маєтку нареченої, в П'ятничанах. У 1900-му році у них народився син, Павло Ієронімович. Потім народилися Станіслав, Марія і Барбара. Марія Станіславівна залишила цікаві спогади про свій час, частково я їх цитую в оповіданні про родича її чоловіка, господаря сусідньої Ободівки, Феликса Людвиговича Собанського. Від батька Ієронім Казимирович Сумівку і Кошаринці, пізніше, за фінансової допомоги Фелікса Людвиґовича Ієронім і Марія купили маєток у Війтівці. Їм належала Велика Киріївка. У 1905 році дружина Ієроніма Марія заснувала в Бершаді Благодійне Товариство, яке допомагало бідним, і дітям-сиротам. Приблизно в 1914 вони викупили у місцевого поміщика Юрійовича Бершадь цілком, але повністю розплатитися не встигли — грянула революція. Революція принесла трагедію в сім'ю. В 1919 році більшовики розстріляли Ієроніма Казимировича разом зі старшим сином Павлом… Марія Станіславівна разом з трьома дітьми, які залишилися в живих, втекла до Польщі.
 
Ієронім Казимирович Собанський
портрет взято з книги Викторії Колесник "Відомі поляки в історії Вінниччини"
 

Марія Станіславівна Собанськая урожденна графиня Грохольска.
 

Цікаво згадати і братів Ієроніма Казимировича — Владислава і Казимира, тим більше, що обидва народилися в Сумівці. Владислав Казимирович Собанський став відомим польським дипломатом, який стояв біля витоків нової незалежної Польщі. До речі, йому, але не одноосібно, належав будинок в Одесі, на Софіївській 34. Владислав Закінчив київський університет, де вивчав сільське господарство. У період подій 1905-1907 років, на хвилі революційного піднесення брав участь у роботі т.зв. Табору реальної політики, був одним із засновників національного клубу в Москві і віце-президентом Польського Червоного Хреста в Росії. Після початку Першої Світової у вересні 1814  Польський Громадський Комітет призначив його керівником відділу постачання, а в 1915 році він очолив один з відділів Варшавського Благодійного Товариства. Перед захопленням німцями Варшави в липні 1915 евакуювався і став членом Польського Національного Комітету. Після подій лютого 1917 виїхав до Швейцарії, де став членом ще одного Польського Комітету, в Лозанні, а після перенесення Комітету в Париж став його представником в Англії, де відстоював інтереси вже Польщі, як незалежної держави. Домігся визнання Лондоном створеної у Франції польської армії в якості автономної союзницької. Потім Владислав Собанський брав участь у Паризькій Конференції, яка поклала кінець Першої, але розпалила гніт Другої Світової війни… В період з 1919 по 1924 був надзвичайним і повноважним міністром у Бельгії і Люксембурзі. Приблизно в той же час, коли Владислав отримав своє призначення в Бельгії, на Україні більшовики розстріляли його брата Ієроніма Казимировича разом із сином Павлом… В 1924 Владислав стає надзвичайним послом і повноважним міністром у Іспанії та Португалії, де пропрацює до 1927 року. Потім вів власний спосіб життя, жив у Парижі, Варшаві, писав книги і статті на дипломатичні та сільськогосподарські теми. Його дружиною була Софія Замойська. Коли почалася Друга світова війна, його врятував португальський посол, забравши з Варшави, яка піддавалася бомбардуванням, і на автомобілі довіз його в маєток дружини, біля Любліна. Помер в 1943 році..

Казимир Казимирович Собанський.
 

Інший брат, Казимир Казимирович Собанський, молодший, теж народився в Сумівці, 5-го березня 1883 або 1885 року, причому вже в ново-побудованому палаці. Це був чоловік захоплений зовсім іншим — його вабили далекі країни і пригоди. З Сумівки він перебрався в Беарриц, де і оселився. В результаті він став відомим мандрівником, відвідав безліч куточків землі і лишив після себе цікаві записки і малюнки, котрі розповідали про свої пригоди.

З листування з читачами — Михайла Паскаренко: "…Прадід моєї дружини Микола Беньковський працював кухарем у пана Собанського. Його дружина теж там працювала. Бабуся дружини (род.1911г.) була чи молодшою, чи старшою на 2 роки дочки Собанських (начебто її звали Броніслава)* і грала з нею. Вона розповідала, що пані була дуже доброю, завжди пригощала її смачними цукерками. У нашої родички, яка проживає в Москві, до цих пір зберігається якась прикраса (не пам'ятаю,що саме) подарована  Собанською, а у нас є дерев'яна шафа з маєтку Собанських.
Достеменно відомо, що під час розграбування палацу,один з жителів Сумівки перевіз до себе додому більшу частину аркушів кольорового скла, яким була прихована частина даху палацу і закопав у себе на городі. В свій час співробітниками НКВС були спроби знайти його, але досі нічого не знайдено.


*Барбара.

Дорога до Сумівки 
 
напівпромисловий, напівпасторальний пейзаж в районі Сумівки)

 

 

One thought on “Сумівка”

  1. Я просто шокована ! Скільки раз в дитинстві ,збираючи підсніжники та ряст, бігали по тих руїнах, відколупували залишки плитки…..А ось виявляється, яка краса могла б бути поряд, якби не варварство….Шкода , що час не можливо повернути назад. Дякую вам.

Добавить комментарий для Людмила Отменить ответ

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *